Подібний план свого часу був реалізований у Синаї, на території Єгипту, після підписання Кемп-Девідських угод в 1978 р. та єгипетсько-ізраїльського мирного договору 1979 р., що поклав край війні між двома державами. План виведення ізраїльських військ, які окупували Синайський півострів ще у 1967 р., складався з двох етапів.
Спочатку ізраїльтяни відійшли до лінії Ель-Аріш – Рас-Мохаммед, звільнивши більшу частину території Синаю. У 1982 р. вони покинули і східну частину півострова, повернувшись на територію Ізраїлю.
Далі півострів розділили на три зони. В “зоні A” (Західний Синай), Єгипет міг утримувати піхотну механізовану дивізію чисельністю до 22 тисяч солдат. У “зоні B” (Центральний Синай) Єгипет міг розмістити не більше чотирьох батальйонів для підтримки місцевої поліції. А в “зоні C” (Східний Синай) могли знаходитися тільки миротворці ООН та поліція, проте дозволялася присутність берегової охорони. Ізраїль, на прикордонній з Єгиптом території (виділеній в окрему “зону D”), мав право утримувати лише чотири батальйони піхоти. Таким чином суверенітет Єгипту над Синаєм був успішно відновлений, а миротворці ООН стали гарантом безпеки в регіоні.
Тож українській владі необхідно відмовитись від ілюзорних “формул миру”, які лише грають на руку агресору. Натомість варто застосувати арабо-ізраїльський досвід мирної деокупації Синаю, щоб Україна нарешті змогла повернути собі контроль над поневоленим Донбасом.
Автор: політолог Тарас Бараболя
