Мені не було ще десяти років, коли ця пісня влітку 1967-го лунала чи не з кожного вікна. Куплети, які артист Нікулін заспівав у кінокомедії «Кавказька полонянка», знали тоді напам’ять геть усі. Влада була стривожена — народ заспівав пісню, яка у кіно звучить із уст правопорушника! В результаті вийшло таємне розпорядження припинити випуск платівки з піснями з того фільму, але було вже пізно — вони встигли розійтися мільйонними накладами по усьому тодішньому Союзу.
Слід сказати, що у зміст пісні ніхто тоді особливо не заглиблювався — гіпотетичні «трі жени» існували тоді тільки в уяві автора пісні та її слухачів. Так само як кокоси та банани з популярної пісеньки з мультфільму «Чунга-чанга». Ніхто цих кокосів тоді в очі не бачив, і не треба було — країна «будувала комунізм»… З тих часів минуло понад півстоліття. Із комунізмом якось не склалося, а ось бананів тепер скільки завгодно у кожній сільській крамниці. Тепер, як мені здається, настав час отих «трьох жон». Цими теплими літніми днями вулицями українських міст прогулюються тисячі гостей із мусульманських країн у супроводі купи жінок і дітей. Ніхто тих мусульман у нас не запитує, ким ті жінки їм доводяться. Дружинами, дочками, двоюрідними сестрами? І правильно — ми цивілізовані люди у цивілізованій країні, де дозволено все, що не заборонено. У тому числі й більша за одну кількість дружин. Бо коли який-небудь Алі Мохаммед із Арабських еміратів забажає у нас одружитися двічі, тричі чи більше разів, навряд чи хтось йому заперечуватиме. Давно помітив — до полігамії, тобто шлюбних стосунків більш ніж з однією жінкою, у нас ставляться поблажливо. Не те що до шлюбів між гомосексуалістами чи гомосексуалістками. Ніхто не влаштовує з цього приводу «хресні ходи» чи цивільні демонстрації протесту з побиттям тих самих багатоженців. Власне, секрету тут жодного немає. В тому ж Почаєві всі знають, де живе родина того чи іншого монаха з Лаври, який дав святу обітницю не одружуватися (без цього у монахи не беруть). Не виключено, що у тих «неодружених» ченців таких родин не одна, а декілька. Тому і сприймають у нас тих арабів із купою жінок як рідних. Навіть заздрять, бо у них це все робиться офіційно, а у нас поки що ні. Зате українці почали скаржитися на те, що оті мусульмани не люблять, щоб на їхніх жінок дивилися сторонні. Дуже не люблять. Нашим це не подобається. Поки що. Бо коли сам матимеш не одну, а кілька жінок, робитимеш те ж саме… Скажете, що це все мої фантазії, що такого у нас ніколи не буде? А що робити із сотнями тисяч українок, які в останні десятиліття масово виходять заміж за іноземців, у тому числі й за мусульман різних обрядів? Ви впевнені, що всі вони у своїх чоловіків-арабів перші або єдині? Отож! Повернеться до нас син такої українки і захоче теж мати кількох дружин, як його батько-араб. І що ти йому зробиш? То може прислухатись молодим українцям до тої старої пісеньки з кінокомедії? Там є чимало цікавих думок!