Ян Поспішіл з Глинська: його душа розривалася між Чехією та Україною

693 0

Ми у соцмережах:

Ян Поспішіл на початку 50-х років ХХ століття

Наприкінці 60-х років ХІХ століття на українські терени почали масово переселятися чехи — в основному в сільській місцевості, засновували нові села або поселялися у вже існуючі поряд з українцями, поляками, німцями. Одним з перших сіл, де поселилися чехи, був Глинськ, що неподалік Здолбунова. Саме в цьому селі оселилася родина Поспішілових, яка походила з чеського села Боїштє біля Кутної Гори. Серед цієї родини були землероби, музиканти, поети, правники, лікарі, професори університетів. Один із представників роду — Ян Поспішіл, відомий чеський поет, музикант, фольклорист. Сьомого січня минуло 100 років з дня народження відомого уродженця Глинська.

Дід Яна Алоїз (у православ’ї Олексій Йосипович) Поспішіл, закінчивши Петербурзький університет та переїхавши до Києва, працював у гімназії, а потім професором у Київському університеті. Він був відомим педагогом, вченим-славістом, мовознавцем, членом-засновником товариства Яна Амоса Коменського в Києві та автором відомої біографічної праці «Československá duchovní armáda na Rusi», яка зберегла для майбутніх поколінь прізвища та імена багатьох чехів.

Один з його синів, закінчивши сільськогосподарський факультет Київського політехнічного інституту, господарював на маєтку, який мала родина Поспішілових у Глинську і куди приїздила щороку під час канікул.

Батькові брати теж були відомими людьми. Це правник, закінчив юридичний факультет Київського університету, Мікулаш (Микола Олексійович) Поспішіл, який працював начальником відділу Міністерства фінансів Російської імперії, член чеського товариства в Петербурзі, згодом директор чеської школи в Глинську. Після переїзду до незалежної Чехословаччини працював у Головному контрольному управлінні. Та піаніст і композитор, професор музичної школи у Львові та Рівному Ондржей (Андрій Олексійович) Поспішіл, який разом з іншим уродженцем Глинська Богумілом (Боголюбом Йосиповичем) Сикорою гастролював в Україні, Росії, Китаї, Молдові.

Світоглядна та національна свідомість Яна формувалася в середовищі родини і с. Глинськ. Любов до музики і, зокрема, до народної пісні прищепила йому мати, яка знала багато чеських пісень і сама гарно співала. Певну роль тут відграла і мистецька атмосфера, яка існувала в домі його діда, де мешкав і дядько Ондржей, влаштовуючи імпровізовані концерти. Тому Ян зголосився до смичкового оркестру, який організував у Глинську його двоюрідний дядько, скрипаль і педагог Ян Поспішіл. Там він блискуче освоїв музичну грамоту і з 1939 року вже керував цим оркестром. Почав писати музику, зокрема, танцювальні мелодії та до вистав аматорського театрального гуртка, записував чеські пісні.

Вже в дитинстві почав писати вірші, деякі з яких були надруковані в Чехословаччині.

Закінчивши в 1935 році польську семирічку ім. Миколая Коперніка в Глинську, Ян хотів продовжити навчання в гімназії, до якої навіть склав вступні іспити, але батько всупереч йому та матері вирішив, що єдиний син повинен стати спадкоємцем великого землеробського господарства, мотивуючи це тим, що «здобувши освіту, станеш паном і втратиш інтерес до господарювання на землі».

В роки Другої світової війни Ян працював у домашньому господарстві і в 1943 році разом з багатьма іншими українцями, чехами та поляками був вивезений на примусові роботи до Німеччини. Про те, що йому довелося пережити, будучи остарбайтером, він поділився зі своїм товаришем, чеським священником Вацлавом Шимеком, уродженцем Квасилова, який опублікував його розповіді у своїй книзі «Volyňaci» (Волиняки). Свої думки та переживання поет описує у вірші ¨Dopis z ciziny¨ (Лист з чужини).

Титульна сторінка збірки «Setkání a loučení», Прага, 1993У липні 1945 року Ян переїжджає з Німеччини до Чехословаччини, а через два роки зустрічається зі своєю родиною, якій лише в 1947 році разом багатьма іншими чеськими родинами радянська влада дозволила повернутись.

Ставши в 1947 році членом Союзу чехів з Волині, він почав друкуватися в газеті «Věrná stráž» (Вірна охорона), інколи під псевдонімом Ян Загорський.

У 1948 році заснував і став художнім керівником фольклорного молодіжного колективу волинських чехів ¨Шумаван¨, з яким виступав на олімпіадах мистецьких колективів волинських чехів. У 1949 році за підсумками олімпіади став володарем Перехідного кубка голови Чехословацької закордонної установи, до речі, теж уродженця Глинська В’єнцеслава Швіговського.

Після того, як в 1951 році комуністична влада припинила діяльність ¨Шумавану¨, а в 1952 році й Союзу чехів Волині, Ян аж до початку 80-х років не писав поезії та не займався музикою, а почав вивчати історію свого та навколишніх сіл.

Коли ж у 90-х роках Чехія стала на демократичний шлях розвитку, він став членом-засновником нового товариства реемігрантів з Волині «Združeni Čechů Volyni a jich přatelu» (Товариство чехів Волині та їхніх друзів, ТЧВ). Його обрали членом ревізійної комісії, а згодом членом історичної комісії. Підтримав ідею організації музею волинських чехів та подарував йому три акти купівлі-продажу з Волині (1877, 1893 і 1894 рр.), рукописну збірку 100 чеських пісень з Волині, яку уклала в 1926 році Емілія Дрбоглавова зі Стромовки, що біля Луцька, фото свого діда з Глинська, де він сфотографований разом зі своїм гімназійним товаришем, майбутнім відомим чеським письменником Алоїзом Їраском.

Професор Алоїз Поспішіл, дід поетаЗнову почав друкуватися, на цей раз в друкованому органі товариства «Zpravodaji Sdružení Čechů z Volyně» (Новини товариства чехів з Волині). Видав брошуру з історією села Остромеч, де він мешкав, та єдину збірку своїх поезій «Setkaní a loučení» (Зустрічі та прощання). Писав музику на свої поезії та на поезії інших авторів, зокрема, на вірш Вацлава Шимека ¨Привіт, Україно¨, продовжував збирати пісні серед реемігрантів з Волині.

Відповідальний секретар ТЧВ Їржі Гофман, уродженець села Мартинівка Рівненського району, познайомив пана Поспішіла з доценткою Рівненського інституту культури В’ячеславою Логвін, яка у своїх експедиціях по Волині збирала чеський фольклор. Вони об’єднали свої зусилля, узгодивши концепцію фольклорної збірки, та почали підготовку до її видання, збірка вийшла в 1997 році в Празі з ілюстраціями Алени Яноушкової. До збірки увійшло 511 пісень, з яких 311 записав Поспішіл, 144 — Логвін, 104 записали однакових незалежно одне від одного і 54 різних варіантів тих самих пісень. Цікаво, що серед чеських пісень знайшлося місце чотирьом українським колядкам, які співали православні чехи на Волині. Працюючи над підготовкою збірки, Поспішіл нотну частину писав від руки, тексти друкував на електричній друкарській машинці, а деякі тексти за його вказівками друкував на комп’ютері Ї. Гофман. Всі супровідні тексти та науковий нарис «Písňový folklor volyňských Čechů» (Пісенний фольклор волинських чехів) подаються чеською та українською мовами. Це було зроблено для того, як наголосив Ї. Гофман, «щоб у такий спосіб віддати шану українському народу, на землі якого чеська меншина жила і працювала протягом кількох десятиліть».

У творчості Яна Поспішіла простежуються спогади про дитинство, юність, перше кохання, родину, рідне село, мирну працю землероба та про долю чеської молоді, яка воювала в Чехословацькому корпусі генерала Свободи, згадує він також і долю остарбайтерів тощо.

Своїми думками та сумнівами щодо повернення на історичну батьківщину поет ділиться в поезії «Dumka» (Думка), де, зокрема, запитує:

Чом спомини летять у дні минулі,

Адже ж то не моя була вина?

Чом скаржишся на мене в пісні чулій,

Що залишив тебе, Україна?!

(Переклад В’ячеслава Друзяки)

Незважаючи на радість повернення на історичну батьківщину, його душа розривається між Чехією та Україною. Він тонко відчуває психологічний стан реемігрантів, для яких кожна інформація чи мелодія з рідної землі була святою, тому в поезії «Setkání z mládím» (Зустріч з молодістю) зазначає:

В найкращій між всіма

Задумливій мелодії

Чуємо спів про землю,

Де ми народилися.

(Прозовий переклад автора)

Ян Поспішіл помер 30 липня 1994 року після тяжкої хвороби в с. Остромеч, не завершивши багато своїх задумів. Він не встиг опублікувати всі свої поезії, більшість музичних творів, історію Горшовсько Тинська (близько 1000 сторінок), не склав родовід Поспішілів, хоча назбирав чимало матеріалу, не дожив до видання фольклорного збірника, співавтором якого він був.

Що стосується сімейного життя, то він одружився в 1951 році з Геленою Пехачковою, уродженкою Квасилова. У шлюбі народилися три дочки: Яна, Гелена, Ярослава. Шлюб розпався в 1973 році.

Сподіваємось, що ця невелика стаття нагадає про поета Яна Поспішіла краянам у Глинську і не тільки, спонукає віднайти могилу його діда, впорядкувати її, а на будинку, де мешкала родина Поспішілів, якщо він зберігся, прикріпити пам’ятну дошку.

Александр Дрбал,
член Чеської асоціації україністів.

Скорочений виклад статті підготували до друку В’ячеслав Шляховий, Валентина Данілічева.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також