Цього тижня хоч на вулицю не виходь. Усі знайомі, малознайомі й зовсім незнайомі громадяни вперто просять вказати їм, за кого у неділю голосувати. Хоча самі, ясна річ, визначились давно. Просто їм хочеться дізнатися мою особисту думку. А яка може бути думка у того, хто у виборах участі не бере ні в якій якості? Така, як і у всіх вас, шановні читачі. Просто мені частіше за вас вдається цю думку перетворити на слова, чим оце зараз і займуся. Вибори нинішні нагадують мені залицяння.
Цього тижня хоч на вулицю не виходь. Усі знайомі, малознайомі й зовсім незнайомі громадяни вперто просять вказати їм, за кого у неділю голосувати. Хоча самі, ясна річ, визначились давно. Просто їм хочеться дізнатися мою особисту думку. А яка може бути думка у того, хто у виборах участі не бере ні в якій якості? Така, як і у всіх вас, шановні читачі. Просто мені частіше за вас вдається цю думку перетворити на слова, чим оце зараз і займуся. Вибори нинішні нагадують мені залицяння. Не нормальні юнацько-дівочі залицяння, де за романтикою кохання майже не видно обрисів реального життя, а залицяння дорослі, на які у тверезому вигляді дивитись не зовсім зручно. Що це таке? Зайдіть увечері до будь-якого рівенського кафе з музикою, де пузаті дяді й тьоті, випивши і закусивши, забувають про свій вік і поводяться як підлітки. Зсередини все виглядає нормально, оскільки всі добряче нетверезі, а ось зовні... Зовні цього ніхто не бачить, бо тверезі по тих кафе не ходять. Інша річ — вибори. Справа публічна, на яку дивитись треба тверезо. А учасники цих виборів, ніби ті «женщіни» непевного віку, які трохи випили, зажадали кохання і з цією метою всерйоз показують свої принади народу. Та ж бачили вас усіх. Бачили ще молодими, коли про вас ще можна було щось хороше подумати, особисто не знавши. Скільки років з тих часів минуло, коли фото молодого соціаліста в окулярах прикрашало всі під’їзди Рівного, колишній глава Нацбанку привселюдно називав Кучму своїм батьком, молода бізнесменка качала російський газ разом із Лазаренком, а новопризначений керівник Донецької області збирав докупи місцевих бандитів? Багато років минуло. Побачили ми їх всякими. Чули їхні обіцянки, спостерігали їхні зради, слухали їхні покаяння. Образно кажучи, всі вони встигли побувати з нами у політичному шлюбі. Тепер знову хочуть заміж. Так хочуть, що вибору нас позбавили. Як у тому кафе, з якого ми почали, де усіх дам — лише кілька п’яних тіточок. Кавалери, ясна річ, вибрали б тих, що молодші, гарніші і, можливо, менш зіпсовані. Та де ти їх побачиш, коли вже випив і далі десяти кроків від стола вже гарантовано не підеш? Так і нас усіх із вами ті політики напоїли обіцянками і прив’язали до столів. Щоб не вийшли, бува, і довкіл не озирнулись. І правильно. Нема чого ходити і на молодих дивитися. Бо у молодих тепер ніякої романтики — тільки за гроші. Я про політиків, ясна річ. Про тих, хто мріє вже у неділю вступити з нами у новий політичний шлюб, і не даючи вибору. З одного боку, хотілося б чогось, точніше, когось нового. З іншого — з цими надійніше. Їх ми вже знаємо. Не віримо, як колись. Не даємо в борг під «чесне слово», не залишаємо нічого без нагляду. Хоча якщо придивитись, то і давати нам вже немає чого, і охороняти теж. Вони вже взяли від нас усе під час минулих наших із ними політичних шлюбів. Взамін за те, що ми про них після тих шлюбів уже все знаємо. І виберемо, скоріше за все, тих самих, що і раніше. Хіба кращі є?
