Соціальні програми обмежені можливостями нашого бюджету. Така основна теза виступу перед журналістами регіональних ЗМІ народного депутата від Партії регіонів, заступника голови парламентського комітету з питань соціальної політики та праці Ярослава Сухого.
Спочатку народний депутат нагадав, що сучасний стан соціальної системи було закладено в грудні 1993 року, коли після тривалих дискусій було прийнято основу соціального забезпечення населення України: «Тоді вперше було ухвалено рішення, що з огляду на те, як змінилися ринкові відносини, з’явилася зовсім інша форма власності (приватна) і виникли нові відносини між найманим працівником і роботодавцем, необхідно міняти соціальне забезпечення на соціальне страхування і дати людям власним коштом заробити собі якесь відшкодування під час страхового випадку». Ця концепція передбачала п’ять видів соціального страхування і прийняття базового закону. Такий закон був прийнятий у 2000 році і називався «Основи загальнообов’язкового державного соціального страхування». Дуже повільно — з 1993 по 2000 — цей закон переходив від пенсійного забезпечення до пенсійного страхування. «Чому я все це розповідаю? Згадайте миттєву пенсійну реформу Тігіпка, яка одразу викликала негативну реакцію суспільства», — нагадав Ярослав Сухий. Депутат не є прихильником непродуманих кроків у соціальній сфері. Розпочата пенсійна реформа — крок за кроком, тиждень за тижнем — тривала 10 років. «І у людей було одне питання — чи буде колись пенсійна система справедливою, щоб моя майбутня пенсія залежала від мене самого, від стажу і тієї зарплати, яку я заробляю? — розповідає Ярослав Сухий. — Тому ми дуже довго запроваджували пенсійне страхування, і я пам’ятаю, який був супротив, коли на засіданнях парламентського комітету з питань соціальної політики і праці ми розповідали, що потрібно переходити до соціального страхування». На сьогодні соціальна система виглядає так: є чотири види соціального страхування — відшкодування у разі нещасного випадку на виробництві, на випадок тимчасової втрати працездатності, народження та поховання, на випадок безробіття і, зрештою, Пенсійний фонд. Ярослав Сухий зазначив, що «ми не запровадили ще загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, хоча я вважаю його найважливішим». Народний депутат впевнений, що на перешкоді стали чиновники: «Міністерство охорони здоров’я проти, їхня роль у зв’язку з цією реформою стає дуже і дуже мізерною, тому що головною буде людина, яка вибирає, який лікар її має лікувати і в якому закладі». Наша основна біда — низька зарплата, впевнений депутат. В одиниці затрат на виготовлення продукції в США 64% становить зарплата. У Швейцарії — 86%. А в Україні 80% — це енергоносії, а зарплата — тільки 8-10%. Одна година роботи металурга в США коштує 41 долар, в Європі — 40 євро, в Україні — 2,5 долара. Ми витрачаємо енергоносіїв у 6 разів більше на одиницю продукції, ніж в Європі. Звісно, при нинішніх цінах на російський газ наша економіка балансує на межі. І тільки низька зарплата дозволяє якось робити нашу економіку конкурентноспроможною. Журналістів цікавило, як представник Партії регіонів оцінює зростання прірви між доходами багатих і бідних в Україні. Бісмарк вважав, якщо доходи 10% найбагатших і 10% доходів найбідніших різняться більш ніж у 7 разів, це загрожує стабільності суспільства. В Україні ця різниця — 14 разів, в Європі — 4. «Для Партії регіонів є завданням перерозподілити ці доходи більш рівномірно», — відповів Ярослав Сухий і додав, що його однопартійці також стурбовані кричущою різницею в доходах. Адже економіка не зможе триматися тільки на витратах окремих осіб. Багаті люди не є носіями масового попиту — дорогі авто і квартири купують одиниці, а основний споживач товарів і послуг — це, наприклад, пенсіонер, оскільки в країні 13,5 мільйона пенсіонерів. Вони не куплять холодильник за 3-4 тисячі, вони будуть ремонтувати іще радянські, і поки в масових категорій населення немає достатніх коштів, виробництво товарів широкого вжитку стримується, економічне зростання сповільнюється. Чимало запитань прозвучало щодо того, чи держава розрахується за всіма соціальними зобов’язаннями, які брали на себе в різні часи різні політики. Ярослав Сухий відповів запитанням на запитання: «За 20 років незалежності держава заборгувала усім своїм соціально незахищеним групам більше 1 трильйона 800 мільярдів 724 мільйонів гривень. Чи вірите ви у повернення цих коштів?».
