Юрій Благодир: «Щоранку — ложка меду, а ввечері — ні слова про політику»

2612 0

Ми у соцмережах:

Юрій Благодир: «Щоранку — ложка меду, а ввечері — ні слова про політику»

Від звичайного сільського хлопця — до першого заступника голови Рівненської облдержадміністрації дуже швидко пройшов шлях чи не найуспішніший в області молодий політик Юрій Благодир. Як результат, вже у 33 роки має неабиякі шанси стати головою облдержадміністрації.

— Ви, пане Юрію, мабуть, з дитинства маєте якості лідера? — Однозначно не можу так себе охарактеризувати. Але коли навчався в школі у Новоград-Волинському, в якій було майже 1300 учнів, то в сьомому класі був наймолодшим у місті секретарем комсомольської організації школи. В той час це вже багато означало. Трохи зарано туди потрапив, бо вікова різниця дуже відчувалася — інші секретарі були з 10-11 класів. Шкільний колектив у нас був дуже згуртований і іноді навіть вирізнявся у незвичних подіях. — Хуліганили? — Ну не те щоб хуліганили. Могли повісити на школі синьо-жовтий прапор. Тоді, наприкінці 80-х, це було справді небезпечно, насамперед для батьків. Було й таке, що мій клас замість занять міг відпочивати гуртом десь на річці. Одне слово, все, що притаманно молодим людям 14-17 років, в нас було.

Батьки хотіли, щоб я став лікарем — Де доводилося працювати до того, як потрапили до органів влади? — Коли я народився, батьки вчилися і водночас працювали в Харківській області. Батько був студентом і працював у Харківському медінституті. Коли підріс, батьки часто залишали мене у бабусі, в селі Тальки, де я й народився, за 25 кілометрів від Новоград-Волинського. Мамині батьки жили з однієї сторони лісу в селі, родичі батька — на другій стороні. Дід був їздовим, і в мене в дитинстві була мрія, що я обов’язково буду їздити на конях. Я дуже любив коней і вже з шостого класу щоліта працював у колгоспі. Заміщав того, хто йшов у відпустку, брав підводу і розвозив корм і молоко. В 10-11 класі я був вже помічником комбайнера, це вже була більш високооплачувана робота. Тоді за місяць роботи на гужовому транспорті можна було заробити 90-100 карбованців, а саме стільки коштував велосипед «Салют», про який я мріяв і таки купив за зароблені гроші. В 10-му класі я остаточно визначився — хотів навчатися економіки і вступити до Львівського торгово-економічного інституту за спеціальністю економіка торгівлі й управління торгівлі у сфері громадського харчування. Але на той час таких закладів було лише три в Україні, й це мені видавалось чимсь недосяжним. Батьки відмовляли мене їхати до Львова. Вони хотіли, щоб я став лікарем. Однак коли побував у батька під час операцій, у мене бажання стати лікарем не виникло. Два роки я займався з репетиторами і таки вступив до інституту. Після його закінчення з моїм другом-кумом повернувся в Новоград-Волинський, хоча вже тоді були пропозиції працювати у Житомирі. Товаришу запропонували очолити торгово-економічне об’єднання. Він перед керівництвом поставив умову, що прийме пропозицію, якщо я буду його заступником. Так і сталося. У нас під контролем було 17 магазинів, цех, переробний завод та інші об’єкти. А вже пізніше мене запросили в Новоград-Волинський міськвиконком працювати у відділі з питань торгівлі. До речі, тодішній міський голова, з яким ми тісно співпрацювали, сьогодні є першим заступником у Житомирській ОДА.

Під час навчання в академії Благодира успішно завербували — А як ви потрапили на Рівненщину? — Наприкінці 90-х два з половиною роки я навчався в Академії державного управління при Президентові України разом з керівником апарату Рівненської ОДА Андрієм Лавренчуком. Якось він запитав, чи не маю бажання працювати на Рівненщині. Згодом запросив у гості в Рівне, показав місто, але, як виявилось, вже тоді робив це з умислом. Казав, що хотів би, щоб я поспілкувався з губернатором. Я зайшов у кабінет, мені голова — тоді Микола Сорока — й сказав, що вони шукають молодих перспективних людей: «Ти подумай, але ми б хотіли, щоб ти тут працював». Я тоді винаймав квартиру, і мені голова РОДА пообіцяв, якщо буду добре працювати, то за два роки він вирішить моє житлове питання у Рівному. Я довго думав над цією пропозицією, бо це було новим етапом у новому середовищі... Коли переїхав до Рівного, поселився у гуртожитку. Пізніше п. Сорока свою обіцянку виконав. — Коли вас призначали головою Гощанської райдержадміністрації, до речі, у 27 років, ви були на співбесіді у Віктора Ющенка, в той час прем’єр-міністра. Чим запам’яталася та зустріч? — Це було десь о 19-й год. Нас, кандидатів на голів райдержадміністрацій, було двоє — я та молодий чоловік, не набагато старший за мене, з Одеської області. Віктор Ющенко був здивований, що такі молоді люди йдуть на такі відповідальні посади. Ющенко тоді сказав: «Шановні друзі, давайте не займатися політикою, а щось робити для людей. Якщо наведемо лад у господарстві, тоді й будемо думати про політику». — Через кілька років під час призначення вас першим заступником голови ОДА прем’єр-міністром був вже Віктор Янукович. Як проходила співбесіда з ним? — З нами Віктор Янукович говорив десь 45 хвилин. В основному це був його монолог. Говорив про завдання, які стоять перед працівниками виконавчої гілки влади, акцентував увагу на партнерських відносинах, спільній роботі й результаті.

Литвин — мій земляк, але в дитинстві його не знав — Багато хто каже, що вашій кар’єрі посприяв один з лідерів вітчизняної політики Володимир Литвин. Навіть подейкують про родинні стосунки з вами. — Безперечно, Володимир Литвин дуже сильно посприяв моїй кар’єрі, але тільки в тому, що він для мене був взірцем послідовності, поміркованості, компетентності, порядності. Родинних стосунків у мене з ним немає. Жодного його лобіювання ні на Житомирщині, ні на Рівненщині по жодній з посад не було. Хоча мало хто в це вірить. Дехто думає, що будь-яке призначення має відбуватися лише тоді, коли тебе хтось привів. Хоча я так не вважаю. Я ніколи за посади не домовлявся. — Зараз із Литвином товаришуєте? — Ми спілкуємося. Щоправда, рівень спілкування за ці роки перейшов на вищий рівень. Я можу дозволити собі висловити свою думку і вона ним буде сприйнята. Зближує хіба те, що він мій земляк — жив і ріс у маленькому селі неподалік мого. Наші села розділялися житомирською трасою. Але в дитинстві його не знав. — Коли пішли працювати в команду Матчука, опоненти закидали, що у владу повертаються колишні кадри режиму Кучми. Як ви на це реагували? — Я не працював у країні Кучми, я працював на Україну і забезпечував результат на своїй ділянці роботи. І зараз те ж саме роблю. Як тоді, так і нині намагаюся зробити максимально якісно ту роботу, за яку відповідаю. — Готові стати головою ОДА — професійно, морально? — Я не можу давати собі таку оцінку. Єдине, що можу сказати, — це те, що будь-хто, хто каже, що готовий стати головою ОДА, має розуміти, наскільки це є відповідальним і зовсім іншим виміром життя. Багато людей думають, що тут усе, як у рожевих окулярах. Насправді ж стільки проблем зав’язано на цій посаді, особливо нині, при нестабільності розвитку держави та відсутності кадрового резерву. Думають, що робота зводиться лиш до того, щоб говорити по телефону «згоден» чи «ні», «можна» чи «не можна». Такого не буває. Я, чесно кажучи, з огляду на останні події, остаточно ще не визначився, чи варто саме на державній службі зав’язувати усе своє життя. — Якщо не в політиці, то в якій галузі бачите себе? — Це може бути аграрний бізнес. Вважаю, що це є найбільш перспективним напрямом. Він мені близький, десь зачіпає старі жилки — я ж виріс у селі й дуже добре відчуваю ці питання, багато їжджу, спілкуюся з людьми, які займаються цим бізнесом. — Після зміни влади ви пішли у відставку і почали працювати заступником гендиректора ТзОВ «Кратос». — Після десяти років державної служби я пройшов шлях від спеціаліста до заступника голови ОДА, закінчив Академію держуправління, є кандидатом наук державного управління, був двічі обраний депутатом обласної ради. Після зміни влади ми пішли у відставку. Тоді в області всі настільки були залякані, що в мене не було жодної пропозиції щодо роботи. Однак я тоді собі раду дав і дам у майбутньому. Тоді мої друзі й запропонували мені працювати в групі «Кратос». Це була дуже хороша школа. — Пам’ятаєте приказку про три конверти, які залишають керівники, що йдуть у відставку, своїм наступникам. Доводилось ними скористатись? — Якби я мав такі конверти, я б другого не відкривав. Бо принципово вважаю, що давати оцінку попереднику маємо не ми. Оцінювати роботу повинен час та безпосередньо люди, з якими він працював. Ну а третього конверта, де йдеться про підготовку вже своїх трьох конвертів, я абсолютно не боюся і дуже спокійно до цього ставлюся. В мене досить нормальне ставлення до державної служби, і якщо мені скажуть, щоб я пішов з посади, і дня не пройде, як я звільнюсь. — Назвіть три найважливіші кроки для вирішення проблем на Рівненщині. — По-перше, потрібно покращити інвестиційну привабливість регіону, над чим ми нині й працюємо. По-друге, це кадрове питання. Ймовірно, воно і є найважливішим, бо саме від кадрів залежить, наскільки ефективною буде робота. Третій фактор — стабільність, взаємодія всіх структурних підрозділів. Якщо нам вдасться реалізувати те, що ми почали в цьому році, то ви в наступному році помітите великий стрибок Рівненщини.

Щоранку з’їдаю ложку меду — З чого зазвичай розпочинаєте робочий день? — Перед роботою люблю поплавати в басейні. Якщо ж не вдається, то протягом години з 6.40 до 7.30 бігаю по три кілометри. Потім вдома приймаю душ, збираюся на роботу. Щоранку з’їдаю ложку меду та випиваю склянку йогурту або кефіру, і після цього йду на роботу. Останнім часом я ще воджу донечку в дитсадок. Часто процес її збирання затягується і ми спізнюємося. — Розкажіть про свою сім’ю. — Є у нас дві доньки: 13-річна Катерина і трирічна Настуня. Дружина Наталія до декретної відпустки працювала в банку. А зараз ми думаємо над тим, чи їй повертатися в банківську систему, чи спробувати щось інше. — Власного бізнесу не маєте? — Основний заробіток у сім’ю приношу я з державної служби. На початку подружнього життя батько дружини, а він очолює дуже велике підприємство в Росії, пов’язане з нафтою, її час від часу фінансово підтримував. — Дружина, виходячи за вас заміж, тоді розуміла, що ви є перспективним молодим політиком? Як думаєте, вона зважала на це? — Я не цікавився, чи вона бачить в мені якісь здібності до кар’єрного зростання. Знаєте, є політично активні дружини, а є політично пасивні. То в мене, на щастя, дружина політично пасивна — приходити додому приємно, можна відпочити від політики й поговорити про сімейні клопоти. — У вас є якісь сімейні обов’язки, окрім того, що супроводжуєте доньку до дитсадка? — Я ще формую сімейний бюджет. Їсти не готую, а от одяг, костюми та сорочки прасую сам. Я дуже люблю готувати, але дуже рідко маю вільний час. — Як відпочиваєте? — Люблю активний відпочинок — рибалити, плавати, полювати, фанатично люблю катання на лижах. Коли вдається, намагаюся на 8-10 днів виїхати в Карпати і активно проводити час. Кататися на лижах їжджу в Буковель.

Колекцію монет продав за 70 карбованців — За кордоном не відпочиваєте? — В мене 24 дні відпустки ще ніколи не було. Найдовша — 14 днів. У цьому році за кордоном я не був. А раніше доводилося побувати в Туреччині та в Єгипті, де піднявся на гору Мойсея і зустрів там схід сонця. — Хобі є у вас? — У дитинстві колекціонував марки. Була ще дуже велика колекція монет, яку я на першому курсі продав за 70 карбованців, про що тепер шкодую. — Не шкодуєте, що дуже мало часу проводите із сім’єю? — Дуже жаль, але робота вщерть заповнює усе життя. Слава Богу, що дружина адаптувалася. Я ще не зумів так організувати час, щоб о шостій годині закінчувати робочий день. Часто виходить, що на спілкування з сім’єю є лише дві години, тим більше, що після роботи дуже часто виникає одне бажання — виспатись. — Авто є власне? — В мене службовий автомобіль, у дружини є подароване батьком на весілля авто, то вона ним користується. На відпочинок іноді цим автомобілем їздимо. Нещодавно три дні провели на Шацьких озерах. — У чому секрет вашого успіху? — Можливо, у вихованні. Я намагаюся бути конкурентноспроможним у будь-якій сфері. Якщо людина розвивається, постійно вчиться, намагається знайти раціональне зерно, то вона буде успішною. Компетентність, вміння і глибока порядність, яку не можна здобути... Якщо це все є, тоді людина все робитиме краще за інших. — З колегами підтримуєте дружні стосунки. Ходите разом на пиво? — З усіма заступниками голови ОДА дуже колежанські, дружні стосунки. Не можна працювати на один результат і бути лебедем, раком і щукою. У нас дуже згуртована команда. І, як і всі люди, якщо є можливість, ми всі з величезним задоволенням сідаємо і «відпочиваємо»...


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також