![Юрій Луценко:]()
Юрій Луценко, український політик та лідер ініціативи "Третя Українська Республіка", вперше після звільнення з в'язниці відвідав Рівне. У вівторок наш земляк в онлайн-ефірі відповів на запитання, які поставили йому читачі "РВ". Дав відповідь на усе: і про 22 мільйони дружини, і про свою політичну діяльність, і про те, що потрібно робити нинішній опозиції, аби не програти наступні вибори. Пропонуємо вам найбільш цікаві запитання та відповіді. А повну розмову можна переглянути на сайті нашої газети.
— Пане Юрію, у своїх перших інтерв'ю після виходу з в'язниці ви зазначали, що не будете створювати жодної політичної чи громадської організації. Проте все-таки з'явилася Третя Українська Республіка, підтримку якій нині ви активно шукаєте у регіонах. Роль "посередника між політиками та народом" вас більше не влаштовує?
— Третя Українська Республіка — не партія і не громадська організація. Ми навіть не реєструємо її як структуру і не формуємо у ній організаційну вертикаль. Третя — це пароль для тих, хто однієї крові і хто розуміє, що так жити не можна. Хто розуміє, що ми живемо у своїй країні, але державу у нас украли, що змінити Президента лише переможною арифметикою у бюлетенях неможливо, потрібна ще переможна арифметика на вулицях.
Третя Українська Республіка має три завдання. Перше — розробити план розвитку нової країни. Я впевнений, що причиною поразки "помаранчевого Майдану" була відсутність такого плану і команди її виконавців у Віктора Ющенка. Я звернувся до інтелектуалів та експертів з проханням розробити концепцію фундаментальних змін, які перетворять УРСР, в якій, хоч і перефарбованій у жовто-блакитне, ми все ще живемо, у нормальну європейську державу. Потрібно написати, як відновити правосуддя, як зміцнити самоврядування і забезпечити конкурентну економіку замість нинішнього феодального безпорядку, як інвестувати науки, медицину тощо, як, зрештою, створити модерну українську культуру, яка об'єднає всіх українців.
Друге завдання Третьої Української Республіки — створення мережі довіри, зокрема, формування мережі повстанців, тих, хто готовий не в Інтернеті, а в реальному житті захищати свій вибір на вулицях. Бо це знову доведеться робити.
Третє наше завдання — допомога трьом опозиційним кандидатам у президенти домовитися між собою, щоб виставити єдину кандидатуру. Я дійсно вважаю, що можу бути посередником у цьому процесі. З одного боку, маю достатній досвід у політиці, маю досвід і поразок, і перемог, бо був по обидва боки колючого дроту. А з іншого боку, я не тільки не хочу бути президентом, а ще й маю заборону Печерського суду займати будь-які посади ще три роки. Таким чином, я є максимально об'єктивним. Опозиція не погоджується на єдиного кандидата, тому я прошу підтримку в людей.
— А чому саме Третя Республіка? Яка ж тоді перша та друга була? І чи не боїтеся ви, що цей проект стане черговим провалом в історії українського політикуму?
— Ця назва — здорова провокація, бо одразу питають, а чому, наприклад, не четверта. Кожен по-різному рахує періоди української державності. Але я вважаю, що першим великим українським державним утворенням була Українська Народна Республіка, яка, на жаль, не встояла проти зовнішньої окупації. Другою була УРСР, і я впевнений, що саме в ній ми нині живемо. Але не можна на фундаменті УРСР пробувати збудувати європейський дім — він просто не встоїть, завалиться, бо це неспівставні речі.
Тому Третя Українська Республіка — це фундаментальні зміни системи. От, наприклад, суди, прокуратура і міліція. Я вважаю, що нині їх неможливо змінити, просто призначивши нових керівників. Потрібно повністю ліквідувати ГПУ, МВС, суди, прийняти новий законодавчий фундамент для цих інституцій, набрати новий персонал, провести люстрацію серед тих, хто причетний до порушення прав людини. Потрібно ввести провокацію хабара щодо правоохоронців та суддів, щорічне декларування доходів і видатків. Я зараз не даю чітких рецептів, як саме це потрібно зробити. Я не найрозумніший у цій країні. Я просто відчуваю, що дрібного реформування недостатньо, нам потрібна радикальна зміна.
— Юлія Тимошенко, зі звільненням якої ви пов'язуєте асоціацію України з ЄС, досі у в'язниці. Чи є у неї шанс, як був у вас, вийти на волю раніше? І чи спілкуєтеся ви з Юлією Тимошенко?
— Ми спілкуємося з Юлією Володимирівною постійно, ми листуємося. Обмінюємося своїми точками зору. Не завжди вони збігаються, але у принципах побудови виборчої кампанії ми сходимося. Розбіжності — на єдиному кандидаті. Юлія Володимирівна вважає, що досягти цього неможливою. А я — більше оптиміст, можливо, навіть романтик, і вірю в те, що чудеса бувають. Сподіваюся на те, що суспільство може примусити переступити опозицію через власні і партійні амбіції. Нині я не хочу коментувати ситуацію з Тимошенко. Не тому, що щось приховую, а тому що будь-який коментар може зашкодити її звільненню. Повірте, що сьогодні кожне слово є дуже вирішальним. Знаю лише одне, що Тимошенко і як жінка, і як політик, і як символ української опозиції має бути звільнена якомога швидше.
— Через те, що вас звільнив із в'язниці Президент, багато хто сумнівається, що ви тепер зможете активно виступати проти нього.
— Я не завдячую Януковичу нічим хорошим, в тому числі звільненням. Як він мене посадив, так і звільнив. Чесно кажучи, абсолютно незаконним було ув'язнення, і з грубими порушеннями — звільнення. Я розумію, що мене будь-якої секунди можуть посадити знову. Але весь час на свободі я присвячую одному — перемозі над Януковичем і зміні системи. Напевно, немає іншого політика в Україні, який так відверто критикує Януковича, як я. Заявляю, що це лідер межигірської мафії, що він створив гангстерську державу, де весь бізнес платить гангстерську ренту. Я відверто говорю про злодіїв і бандитів, які перебувають в оточенні Януковича, про депутатів Партії регіонів, в яких на руках десятки трупів людей.
— Але ви також працювали в уряді Януковича. І у вас, до речі, був шанс щось змінити у тій же структурі міліції. Наприклад, як із гаслом "усі бандити сидітимуть у тюрмах"?
— Я не міг декриміналізувати міліцію. Із 50 законів, що я подав до Верховної Ради, прийняли лише один — про дорожній рух. І відразу це змінило ситуацію — на 30% впала смертність на дорогах. Мене у тюрмі гріло те, що за два роки ми врятували сім тисяч людей від смерті. Не кожен міністр може похвалитися тим, що він зберіг дивізію своїх співвітчизників. Я, як міг, утримував і мінімізував звичку 300 тисяч підлеглих тероризувати населення. МВС — це НКВС, а його було створено як систему страху. У ринкових умовах міліція торгує цим страхом. От при мені міліціонери цього не робили. Сьогодні ця торгівля страхом проявилася у повній суті. Я маю право критикувати нинішнє МВС, бо при мені не було ніколи безкарності бандитів у формі, які працюють разом з бандитами без форми.
Невже після того, як мене і Тимошенко Генпрокуратура посадила до в'язниці, до людей ще не дійшло, що міліція ловить, а саджає прокуратура? Будь-який злочин посадової особи розслідує тільки прокуратура. Я не міг посадити жодної посадової особи. Наприклад, я міг тільки знайти трьох вбивць Гонгадзе в лавах МВС і прямо зі свого кабінету віддати їх слідчому прокуратури. А потім знайти Пукача і доповісти про це прокуратурі. Але я не мав права викликати навіть на допит пана Кучму.
…Сьогодні вся країна криміналізована. В кожній області, в кожному міністерстві та галузі — "смотрящі". І хіба це все моя вина? Вина у тому, що міністр внутрішніх справ був один, без прокурора і без суддів, а також і без суспільної підтримки. Я не є ангелом, не був ідеальним міністром, але був людиною, яка билася головою об стіну. Бандити при мені ховалися, а сьогодні вони керують країною.
— А що вас пов'язує з Віктором Матчуком, якого відтепер часто помічають разом з вами? Спершу Віктор Матчук підтримував Віктора Ющенка, на попередніх виборах намагався пройти до парламенту за підтримку УДАРу…
— Я підозрюю, що відсотків 80% рівнян підтримували Ющенка. Серед них був і Матчук. Скажу відверто, у мене з ним давні і дружні стосунки. Я пам'ятаю його ще бізнесменом. Вважаю, що він був класним головою облдержадміністрації. У тих умовах, де місцеве самоврядування немає жодних важелів, він був на своєму місці. З моєї точки зору, він є перспективним політиком. Ми не завжди сходилися з ним у поглядах, бо він до останнього підтримував Ющенка, коли я вже знав точно, що в Ющенка немає ні лідерських, ні моральних якостей. Тим не менше, я дуже ціную людей, які мають свою думку, це стосується і Матчука.
Коли я сидів у в'язниці, у камері, де не було шибки, зате стояло сім замків, мене підтримували три речі: моя дружина, те, що я сидів у блоці смертників, де переді мною перебували Донцов, Петлюра, радянські дисиденти, і у цих умовах не те що зламатися, похитнутися було важко. І третя річ — це коли до мене надходили листи і записки від друзів. У мене їх не так багато, але вони є. От дехто докоряє мені, що я розпочав свою нову політичну діяльність із Стецьківим та Безсмертним. Але це мої друзі, як і Матчук. Я знаю точно, що ми однаково бачимо необхідність радикальної зміни країни. Чому ми маємо відмовлятися від людей, які мають великий досвід тактичної діяльності і які не зіпсувалися в умовах, коли все і всі продавалися?
Третя Українська Республіка відкрита для всіх, хто не погоджується з владою, не збирається виїжджати із країни і готовий особисто, не в Інтернеті, а в реалії боротися за свої права. Усі матимуть однакові права у цій мережі. Все залежатиме від розуму та активності самих учасників. Якщо ми разом спрацюємо у міксі старих та битих і молодих та енергійних, то у нас вийде нова якість громадянського суспільства. Якщо ми вчергове знайдемо причини, чому в цьому не взяти участі — комусь не подобається Матчук, комусь Луценко, комусь Стецьків — значить, тоді нічого не зміниться.
— За 2011 рік ваша дружина, Ірина Луценко, задекларувала 700 тис. грн. За 2012-й — уже 22 млн. грн. Поясніть, звідки взялися такі кошти у дружини політичного в'язня?
— Коли ми переїхали до Києва, Ірина почала працювати у страховій компанії "Оранта". Були такі випадки, що я, міністр внутрішніх справ, мусив малого заводити у дитячий садок, бо Ірі не виходило, через що запізнювався на роботу. Тоді я сказав: "Іро, так не годиться. Я не можу на службу приходити пізніше восьмої години". І тому вона пішла у бізнес. Я ніколи ним не опікувався, єдине, що я порадив їй піти у телекомунікації. Мені здавалося, що це перспективна і серйозна галузь. Ірина самотужки відкрила фірму. На загальних підставах вона взяла кредити в банках з дурнуватими відсотками і започаткувала фірму, яка почала з п'ятьох, а закінчила двомастами працівниками. Я ніколи не цікавився не те що її діяльністю, я навіть назву фірми плутав. Коли Ірина стала народним депутатом, вона згідно із законом продала свій бізнес. Звідси і цифра у 22 млн. грн. Власне, це ціна двох київських помешкань. Люди дивуються, що це великі кошти, але за вісім чи десять років бізнесменської діяльності це — адекватна плата.
З моєї точки зору, це чесно, що ми не приховуємо доходів. Вони взялися з кредиту в банку та колосальної роботи з ранку до вечора. На цей момент у нас є за що жити — це правда. І я не збираюся хитрувати, як інші, і вказувати, що у мене є лише одна п'ята батьківської квартири у Рівному. Це було б блюзнірством. Ми показали все так, як є: свою київську квартиру і доходи Ірини від бізнесу. До цього я закликаю всіх політиків.
