Ювілей перекреслила війна

2270 0

Ми у соцмережах:

Ювілей перекреслила війна

Непомітно пройшло 75-річчя Рівненського військового госпіталю. Бо всі переймаються винятково тим, щоб поставити на ноги сотні поранених та хворих бійців, яких, попри Мінські домовленості й "перемир'я", продовжують привозити зі сходу. А також долею свого колеги — хірурга Миколи Гейника, якого бойовики-сепаратисти вже три місяці тримають у полоні.

Олексій Кльонов
Олексій Кльонов
Олексій Кльонов, начальник госпіталю: — Не до святкувань, коли стільки поранених та хворих зі сходу поступає. Дуже гнітить і те, що, на жаль, попри всі намагання та переговори на найвищому рівні, нашого хірурга Миколу Гейника досі не вдалося звільнити з полону. Він поїхав у зону АТО в складі 51-ї ОМБР на початку літа, а наприкінці серпня, коли виходив з оточення під Іловайськом, потрапив у полон з нашим водієм Миколою Боярчуком. Наприкінці вересня водія бойовики звільнили, а офіцера-хірурга — досі ні, бо їм самим медиків не вистачає, не кажучи вже про те, що й полоненим українським бійцям потрібна меддопомога. Ось і поставили перед вибором — хочеш, щоб вижили, то лікуй своїх... Зараз наші працівники працюють фактично на двох фронтах. На Донбасі рятують життя військові лікарсько-сестринські бригади. А тут, у Рівному, — лікують та проводять реабілітацію поранених і хворих. З початку АТО пролікували близько 1000 бійців, 189 — досі перебувають у госпіталі. Раді, що попри всі попередні негаразди та окремі недолугі реформування, ми таки можемо надавати медичну допомогу в тому ж обсязі, що колись, і навіть у дечому стали кращими. Усе це завдяки кваліфікованим кадрам різних поколінь. Служать у нас офіцери старого гарту, які діляться досвідом із молодими фахівцями. Серед них — військовослужбовці, які пройшли війну в Афганістані, виконували миротворчі місії в Лівані, Косово, Сьєрра-Леоне, Іраку…

"Ніколи не відправляли солдатів в аптеки"

Підполковник медичної служби Федір Теут упродовж 18 років був начальником госпіталю. Пам'ятає ще тих, хто рятував життя солдатів на передовій під час боїв під Сталінградом, на Курській дузі, коли звільняли Білорусь, Польщу та Україну... Каже, що в Рівне госпіталь повернули у 1944 році. Та ще наприкінці 1980-х практикували надання медичної допомоги у польових умовах на випадок війни.
Ф.Теут
Федір Теут
Федір Теут згадує: — Я очолював госпіталь якраз на переломі історії, коли закінчувалася радянська влада і починалася незалежність. Наші медики одними з перших прийняли присягу на вірність народу України. Не тільки лікували, а й вчилися. Один, а то й два рази в рік облаштовували госпіталь в польових умовах. У таких навчаннях брав участь увесь персонал. Тут, у Рівному, лишалася хіба що чергова зміна. Крім того, в Малинську знаходилося медичне депо, де зберігалося майно, якого б вистачило на 25 польових госпіталів! Там були лабораторії, рентгени, комплекти палаток… Багато техніки. З часом нічого не залишилося. Перестали й вчитися надавати медичну допомогу на полі бою. Бо "наверху" вважали, що в нас ніколи не буде війни. Водночас, навіть коли ми не отримували зарплати, тяжко було з медикаментами, забезпечували усім необхідним хворих на 100 відсотків. Ніколи солдатів не відправляли в аптеки купувати медикаменти. Не приходили вони до нас зі своїми простирадлами чи посудом… 97-98 відсотків наших пацієнтів, а це і пенсіонери Міністерства оборони, поверталися в стрій. Наші спеціалісти звикли до того, що пацієнт — понад усе. Ця традиція збереглася, бо лишився кістяк із тих людей, які працюють вже по 20-30 років.

"У лікаря яка зброя — скальпель?"

Лікар-хірург Василь Савич очолював лікарсько-хірургічно-сестринську бригаду госпіталю в зоні проведення АТО. Рятували життя бійців у Луганській та Донецькій областях під кулями. На схід вирушили в червні, а повернулися наприкінці літа.
Савич
Василь Савич
— Коли їхали на схід, території були і "наші", і "не наші", — пригадує Василь Савич. — Якщо на Луганщині було простіше — там співпрацювали з районними лікарнями, розгорнули мобільні госпіталі в населених пунктах Орехово та Перемоги, то в Донецькій області часто потрапляли в засідки. Ходили, немов по лезу ножа, беззахисними. Бо в лікаря яка зброя — скальпель?.. Поранених практично самі забирали із поля болю. Їх було багато. Якщо досвідченим лікарям під час таких виїздів на поле бою вдавалося опанувати емоції, то молодим було складніше. Найтяжче — забирати "вантаж 200" і думати, що сказати їхнім рідним. Не раз самі потрапляли під обстріл "градами". Але медичну допомогу надавали всім, хто звертався. Забезпечення мали хороше, багато допомагали волонтери.

"Військова медицина за кордоном вважається елітною"

Лікар-хірург, начальник травматологічного відділення Тарас Скрига у миротворчі місії їздив тричі. Побував у Іраку та двічі — в Афганістані. З останньої поїздки повернувся, коли почалися військові дії на сході України.
Скрига
Тарас Скрига
— Коли повернувся у Рівне, в госпіталь уже поступали поранені на сході військові, — розповідає Тарас Скрига. — Поранення у них були схожі, а можливо, і тяжчі, ніж отримують в Іраку чи Афганістані. Бо бойовики-сепаратисти та російські найманці використовують системи "град" та "смерч". У хлопців були ушкоджені верхні і нижні кінцівки, уражені великі ділянки тіла. А загалом дуже прикро, що в нас рівень надання медичної допомоги дуже далекий від того, що за кордоном. Медична галузь у нас дуже постраждала в часи реформаторства. Зараз її починають відновлювати. Але... вигадуємо велосипед, який вже давно вигаданий — за кордоном. Військова медицина в усіх країнах вважається елітною, найкращі фахівці працюють у військовій медицині. Та ми просто заздрили, дивлячись на забезпечення американської армії. Вони не рахують грошей на лікування військовослужбовців. Був вражений і лікарською майстерністю американських хірургів.
Анастасія АДАМЧУК.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також