Друзі та колеги вітають соліста та гітариста гурту «Los Dinamos» Володимира Збируна та Дмитра Яремчука з днем народження. Бажають творчих успіхів та живого життєвого драйву. І щоб двічі не писати, вітаємо їх з відродженням колись популярного в рок-світі рівенського колективу.
Свого часу «Los Dinamos» вибухнули хітом «Комбайнерос», перемогли на «Червоній Руті», поїздили столичними клубами. Потім все зупинилось. Про гурт казали, що він наказав довго жити, що є дуже звичним для провінційних музикантів. Головний голос «лосів» Вова Збирун каже, що нікуди «Los Dinamos» не зникав — він просто відпочивав. І співпраця з «Тартаком» — це лише частина нового етапу. Зараз настав час, коли можна говорити про друге народження команди. — В нашій творчості все закономірно. Ми не могли щороку робити професійний якісний продукт — краще менше, та краще. Велика пауза в творчості сталася через те, що ми займалися виключно піснями, віддавали їм багато енергії. Ми, здається, й були сформованими, проте такими себе не вважали, завжди намагалися шукати нові ідеї, творчі знахідки. А це вимагає великих енергетичних затрат. Після гарного сексу завжди хочеться поспати. Ось і ми з музикантами вирішили відпочити. Але це сталося не стихійно — я ж кажу, що все продумано та закономірно. — Яку мету ставив колектив на початку діяльності? — Мета одна — робити музику, за яку б не було соромно. «Los Dinamos» існує з серпня 1996 року. Трохи пізніше до нас прийшли нові люди — професіонали з музичною освітою — Руслан Кравчук (труба), Михайло Земельський (барабани), Богдан Кравчук (саксофон), Леонід Юхневич (тромбон). Вони показали, що завжди потрібно прагнути до якісного виконання. В цьому плані вони нам допомогли. Проте я не згодний з думкою, що «Los Dinamos» ні з ким не переплутаєш тільки через духову секцію. Труби та тромбони забезпечують гарну мелодію, причому, на відміну від багатьох команд, вони мають у нас свої голоси, свої складні мелодії, а не просто «ту-ту-тутуту». Але «Los Dinamos» існував і до приходу «духовиків» — і вже тоді його ні з ким не можна було сплутати. — Свого часу ви працювали з продюсерами. Чому не вийшло дружби і надалі? — Мені здається, продюсерам не вистачало елементарного терпіння — хотіли все і одразу. З нами такого не вийшло — у нас може не бути спочатку нічого, але потім одразу дуже багато. Ми надалі не змогли співпрацювати, бо залишались рівенськими. Те, що Дімітрій переїхав у Київ, не означає, що ми стали киянами. «Los Dinamos», чим пишаюся, завжди йшов і зараз іде своєю дорогою. Нещодавно стало модним грати живу музику. Ми завжди грали живу, енергетичну, драйвову музику. Ми не змогли б залежати від продюсерів. Просто подобається те, що ми робимо. Такого «Los Dinamos» мені особисто поки вистачає. — Чи можлива в команді «шоу-бізнесова» дисципліна? — Я вірю, що так. Дуже сподіваюся, що відсоток серйозних людей у гурті більший за несерйозних. Взагалі, ми стали відповідальнішими. Були дітьми — були дядьки, котрі нами займалися. Тепер виросли і зрозуміли, що потрібно бути більш серйозними. — Розкажу одну цікаву історію. Приїхавши в Каховку на «Таврійські ігри», я побачив листівки з розкладом гри колективів на денній сцені. Серед них був і «Los Dinamos». Проте скільки не чекав, рівнян я так і побачив. Де заблукали? — Інші команди, які виступали на денній сцені, надсилали свої заявки — і тоді вибирали найкращих. Ми нічого нікуди не відправляли — організатори самі на нас вийшли. І це приємно. Але мене водночас це і образило — «Los Dinamos» заслуговує більше, ніж на малу сцену. Хвалити себе — остання справа, але наша команда переросла рівень малих сцен. Чому б ми не могли виступити на великій сцені? «Los Dinamos» з тих, хто може підняти настрій, дати слухачу енергії. В нашій творчості надалі буде головним принцип — щоб нас не запрошували на малі сцени. Амбіційно і виправдано. Щодо «Таврійських», то тут вся справа у фінансах. «Баксів», щоб заплатити організаторам за виступ ввечері, ми не мали. А їхати на «попсовий» рафінований фестиваль за свій кошт бажання не виникало. — В Бразилію не тягнуть? — Так, до мавп на пальми. Мені розповідали, що якимось дивним чином на західні радіостанції потрапили записи українських команд, у тому числі й наші. З нами по Інтернету зв’язувалися представники бразильської рекордингової компанії. Але ми нині нічого запропонувати не можемо — у нас навіть альбому немає, в чому винні тільки ми самі. Могли вже давно щось якісне випустити. Не могли тільки себе примусити. Ось зараз страждаємо. — Надія ще жива? — Обов’язково. Відродження «Los Dinamos» я пов’язую, насамперед, з випуском компакт-диска. Щоб не наврочити, не скажу, коли він вийде, але сподіваюсь, у найближчі декілька місяців.
