Усе більше людей, особливо молодих, замість традиційного новорічного застілля вирушають у мандри, аби перші дні нового року залишились у пам’яті незабутніми враженнями. Піднесений настрій заважає інколи оцінити свої сили і свято обертається трагедією. Рівняни Ірина Приходько та Павло Коршиков у перший день нового року побачили вершину Говерли. Востаннє у житті. Звістка про загибель під Говерлою двох туристів із Рівного облетіла інформаційні стрічки випусків новин у другий день нового року. Четвертого січня рідні та близькі провели Ірину та Павла в останню путь. Їх поховали у Новому Дворі.
Прес-служба Міністерства з надзвичайних ситуацій повідомила, що четверо рівнян зупинилися на відпочинок у селищі Верховина, а першого січня вирушили в гори з турбази «Заросляк». Близько 19ї години працівники Ворохтянського гірського пошуково-рятувального пункту отримали інформацію про зникнення 25річного Павла та 21річної Ірини. Про це повідомили їхні друзі, які під час спуску з гори відстали, але в сутінках благополучно повернулися на турбазу. Альпіністи МНС негайно розпочали пошук, однак через складні погодні умови в горах, сильний вітер зі снігом та мороз до –10°C, того ж вечора знайти зниклих рівнян не вдалося. Другого січня у пошуково-рятувальних роботах брали участь вже 23 працівники Івано-Франківського і Закарпатського гірських пошуково-рятувальних загонів МНС. Об 11.40 в районі східного схилу гори Мала Говерла гірські рятувальники знайшли тіла рівнян та передали їх працівникам міліції. За попередніми даними, вони зірвалися зі скелі та померли від отриманих травм. — Якби ще трохи часу минуло, то не знати коли б знайшли їх, бо засипало б снігом, — розповідає Михайло Савчук, командир Ворохтянського гірського пошуково-рятувального пункту. — Зі слів хлопця та дівчини, які вижили, з турбази «Заросляк» вони почали сходження на Говерлу найпопулярнішим, довшим маршрутом. Тобто набирали висоту поступово, спершу лісом, потім піднялись на Малу Говерлу, так звану Говерляну. Пройшовши трохи далі, вирішили через сильний вітер від підйому на саму Говерлу відмовитись і повернутись. Правильно подумали, але дорогою назад хлопець і дівчина, які йшли попереду, чомусь взяли правіше, звернули з відрогу хребта у напрямку коротшого маршруту на «Заросляк», який ще називають літнім. А там прямовисні схили, скелі. Молоді люди необачно вийшли на надутий вітром сніговий карниз і звалились з ним вниз майже із 70метрової висоти на каміння. Звісно, якби рівненські туристи мали відповідний альпіністський досвід та спеціальне спорядження, цього, можливо, й не сталося б... Як з’ясувалось, Новий рік вони зустріли у Верховині, а першого січня найняли таксі, щоб доїхати до спортивно-туристичної бази «Заросляк». Дорогою вони зареєструвались у лісників на контрольному пункті Карпатського національного природного парку. Заплатили по кілька гривень з кожного за вхід на територію парку, а також запевнили, що хочуть погуляти лише на турбазі, а підніматись вище в гори наміру не мають. Лісникам же залишалось тільки ще раз застерегти їх, що підніматись на вершини, зокрема на Говерлу, заборонено та пропустити у напрямку турбази. Краще б вони перевищили свої повноваження та просто завернули їх назад... З поїздки в Карпати живими повернулись 26річний Олександр Самчук та його дружина Олена, які працюють у Києві. — Павло кілька місяців тому влаштувався на роботу в Києві, періодично ми телефонували одне одному, — розповідає Олександр. — А напередодні Нового року він загорівся бажанням показати нам красу зимових Карпат, бо сам багато разів там був, влітку і взимку, в тому числі й на Говерлу кілька разів піднімався. Павло ще взяв свою знайому Іру, п’ятикурсницю «водного», і ми всі разом поїхали на його авто на Івано-Франківщину. Дорога зайняла цілий день, дуже втомила, тож Новий рік у Верховині ми фактично й не зустрічали, за 15 хвилин до опівночі вже заснули... Зранку найняли таксі і поїхали на «Заросляк». Зійти на вершину Говерли ми всерйоз не планували, думали просто трохи піднятись вверх. А назад вирішили повертатись, коли були вже на вершині Малої Говерли. Погода різко зіпсувалась, сильний вітер піднявся, наших слідів вже практично не було видно, а ще вітер змітав сніг і залишав лише обледенілий наст. Поки ми з дружиною фотографувались, Павло з Ірою пішли уперед, спершу ми їх ще бачили, а потім вже ні. Подумали, що вони нас на стежині при вході в ліс зачекають, але спустились туди — людей багато, хто вверх прямує, хто вниз, а їх немає. Поступово спустились аж до турбази, але й там їх не було. Кілька годин ми чекали, думали, десь звернули убік і ось-ось повернуться. Намагались по мобільному зв’язатись, але «покриття» не було. Тоді знайшли адміністратора турбази, зателефонували місцевим рятувальникам з МНС...
