З Іловайського котла повернулися через чотири роки… у труні

2413 0

Ми у соцмережах:

Фото - ВолиньPost

Рівненщина похоронила вже десятки військовиків. Молодих юнаків і чоловіків, в яких залишилися сім’ї, солдатів і людей з вищими військовими званнями. Звістка про загибель більшості родичам надходила одразу. Проте залишалися родини, які роками не знали, що з їхніми синами та чоловіками: чи вони загиблі, а чи лише зникли безвісти і є сподівання, що одного дня повернуться. Надії сім’ї Гуменюків з Дубенщини недавно обірвалися, а родині Петренків зі Здолбунова заново довелося хоронити сина. Обоє солдатів загинули в Іловайському котлі.

Арештовану церкву відкрили, аби відспівати солдата

У п’ятницю, 3 серпня, у Птичі Дубенського району хоронили Миколу Гуменюка. Цього року хлопцю було б 25, проте 29 серпня 2014 року він загинув поблизу села Новокатеринівка Старобешівського району Донбасу. Миколу, який воював у складі 51-ї ОМБР і був солдатом-водієм, чотири роки тому поховали на краснопільському кладовищі як тимчасово невпізнаного. Лише недавно експертиза ДНК підтвердила, що це він.

Тіло Миколи на рідній Дубенщині люди зустрічали на колінах. На день похорону селяни навіть звернулися до суду, аби той дозволив зняти на кілька годин арешт з храму, за який уже четвертий рік триває боротьба між прихожанами УПЦ КП та УПЦ, що у єдності з Московським патріархатом. Відспівував у церкві бійця священик Київського патріархату. Представники УПЦ не заперечували. Опісля церкву правоохоронці знову опломбували. 

- Такого похорону я ще не бачив у Птичі, хоча живу тут з 1992 року, - розповідає птицький сільський голова Ярослав Вознюк. – Було дуже багато людей. Зупинялися навіть автомобілі, які їхали трасою Київ-Чоп, аби віддати честь. Миколу мобілізували у квітні 2014-го. Восени 2013-го він тільки повернувся з армії, куди пішов одразу після закінчення коледжу.

Перед мобілізацією на схід працював механіком у Рівному. Коли прийшла повістка, одразу пішов до війська. Про Миколу ніхто нічого поганого не міг сказати ніколи. Хороший хлопець був… У 2014-му з Птичі мобілізували більше 20 чоловіків. Роман Федоров залишився без ноги після поранення. А Микола Гуменюк не вернувся, хоча його мама до останнього чекала, сподівалася, що син живий…

Батько Миколи помер давно. Мати виховувала синів (у загиблого є ще старший брат) разом з бабусею.

 Життя забрав російський танк

Здолбунівчанин Павло Петренко у 2014-му кілька місяців не дожив до свого 25-річчя. Хлопець загинув 29 серпня неподалік Чеврносільського Амвросіївського району Донбасу – за кілька днів після того, як був нагороджений був нагороджений медаллю «За військову службу Україні».

На початку війни Павло пішов добровольцем до батальйону «Донбас», маючи за плечима три роки контрактної служби у полку спецпризначення ЗСУ. У червні 2014-го хлопець підписав контракт про службу у військовому резерві Нацгвардії, а в липні вже брав участь у бойових діях в зоні АТО як старший стрілець-кулеметник. «Бані», як кликали його побратими, був поранений, але повернувся до строю.

Медаль «За військову службу Україні» так особисто отримати і не встиг – загинув. «Він говорив мені: бабуся, побачиш, через два тижні повернуся і будемо жити в мирі. Досі йшов…», – згадувала на кладовищі бабця загиблого, розповідають побратими хлопця.

- Українські військові виходили з Іловайська, яке вже було оточене ворожими військами, - розповідає офіцер групи інформації та комунікації Національної гвардії Аліна Новікова. – Бійці батальйону «Донбас» через брак транспорту вирішили використати місцеву пожежну машину, «забронювавши» її шпалами та мішками з піском. Неподалік села Червоносільського пожежна машина разом з шістьма нацгвардійцями була знищена пострілом з російського танку Т-72 – снаряд влучив у ціль, ніхто не вижив… Останки Павла за тестами ДНК виявили у Запоріжжі. У квітні 2015-го його поховали на Ільпінському кладовищі Здолбунова. Проте цього року стало зрозуміло, що частина тіла загиблого досі перебуває на 79-му «військовому» кварталі Краснопольського кладовища Дніпра. Цей факт підтвердила відповідна експертиза. Мама бійця, Ольга Іванівна, вирішила ексгумувати останки сина і перевезти їх до Києва, де їх кремували.

5 серпня у Здолбунові Павла перепоховали. Від дому до цвинтаря урну з прахом загиблого ніс у руках гвардієць третього батальйону 2-ї Галицької бригади. Біля школи, де навчався загиблий, його зустрічали вчителі, там на його честь пролунав останній дзвоник. Урну з прахом опустили у вириту понад три роки тому могилу Павла...

Алла САДОВНИК. 


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також