Підробка грошових знаків набула в наш час небачених масштабів і йде в ногу з тероризмом і наркоторгівлею. Більше того, замовники злочинів часто розплачуються з виконавцями липовими асигнаціями. Мистецтво їх виготовлення часом захоплює експертів, і це не дивно. Фальшивомонетництво — найдавніший вид кримінального бізнесу з найбагатшими традиціями.
Витівки древньої мафії Лишень люди зрозуміли, що торгівля за допомогою грошей зручніша за натуральний обмін, з’явилися охочі «допомогти» владі з виробництвом готівки. Підробляти платіжні засоби почали ще тоді, коли замість монет використовували раковини, брусочки золота й іншу умовну валюту. Древні мексиканці, наприклад, розплачувалися стручками какао. Шахраї виймали боби, підкладали замість них рівну по вазі непридатну начинку, потім склеювали стручки і видавали за повноцінні «гроші». У Древній Греції діяли великі групи фальшивомонетників. Однак загальнодержавних масштабів цей промисел досяг у Римській імперії. Щоб поповнити державну скарбницю, за імператора Каракалле срібний динарій стали чеканити зі сплаву, у якому срібла було не більше половини. За Авреліана керуючий монетним двором став випускати «срібні» монети майже з чистої міді, а зекономлені кошти поклав собі в кишеню. Розслідування показало, що в його змові брали участь тисячі людей. У III столітті на території нинішньої Угорщини чеканили фальшиву монету в такій кількості, що під загрозою виявилася вся економіка імперії. На піймання зловмисників влада кинула цілі військові підрозділи. Частину затриманих страчували, але більшість направили на примусові роботи... на монетний двір. Спочатку вони трудилися чесно, але потім знову взялися за старе. Після загальної облави в Рим доставили 7 тисяч шахраїв, і відбувся найбільший в історії процес над фальшивомонетниками. Лише тоді вдалося призупинити епідемію, яка загрожувала вкрай розорити державу.
Коли закон не писаний З найдавніших часів підробка платіжних засобів завдавала таких збитків офіційному грошовому обігу, що проти зловмисників стали вживати найсуворіші заходи. За законом Хаммурапі, вавілонського царя, який правив у 1792-1750 р. до н.е., фальшивомонетників страчували. Так само чинили з ними й у Древній Греції. У Римській імперії за підробку грошей спочатку загрожувало лише вигнання з країни. До чого призвела така м’якість закону, ми вже бачили. Пізніше фальшивомонетників, як державних злочинців, які образили імператора, стали спалювати і віддавали на розтерзання диким звірам. А взагалі підробка грошей у будь-якій державі і за всіх часів вважалася тяжким злочином і каралася досить жорстоко. В Англії XII століття, за едиктом короля Генріха I, фальшивомонетникам відрізали праву руку і статеві органи. У Росії часів Петра I підробнику монет вливали в горло розплавлений метал, а якщо він не помирав, відтинали голову. Згодом ставлення влади до виготовлення фальшивих грошей почало змінюватися. У XVIII столітті фальшивомонетництво перетворилося на спосіб економічної диверсії. Вперше на державному рівні виготовленням фальшивих грошей зайнялися англійці під час війни за незалежність США 1764-1783 р. Підроблялися «континентальні гроші», які були тоді в обігу в Новому Світі. Пруський король Фрідріх II під час війни із Саксонією пустив в обіг на захопленій території знецінені срібні монети, позначивши на них довоєнні дати випуску.
Секретна зброя Наприкінці 20-х років XX століття Франція повністю відчула на собі підступництво фальшивомонетників. У країні з’явилася безліч фальшивих банкнот. Це була таємна помста Німеччини, переможеної в 1-й світовій війні. Німці переправляли фальшиві гроші також в Англію й інші країни. Остерігаючись економічної загрози, Франція запропонувала укласти багатосторонню угоду по боротьбі з підробкою грошових знаків. І в 1929 р. у Женеві було укладено відповідну Міжнародну конвенцію, до якої приєдналися 26 країн. Свою таємну зброю німці знову пустили в хід під час 2-ї світові війни. У 1939 році в Німеччині організували виробництво фальшивих англійських фунтів. Їх передали спецкур’єру і направили його у Швейцарію, заздалегідь попередивши швейцарців про «підозрілу персону». Якість підробок була такою, що виявити їх не змогли не тільки прикордонники, але й експерти базельського банку. У 1942 році з концтабору Бухенвальд 23 ув’язнених — граверів, топографів, художників — перевезли в спеціальну майстерню. Там випуск «фунтів стерлінгів» поставили воістину на широку ногу: до початку 1945 року їх виготовили майже на 135 мільйонів. Утім, мимовільні фальшивомонетники не втрачали нагоди зіпсувати продукцію або записати номери і серії підробок. У 1944 році була скоєна спроба освоїти виробництво американської валюти. Але за рік вдалося надрукувати лише близько 6 тисяч купюр номіналом 100 доларів.
Постраждалий долар З початку 90-х років XX століття фальшивомонетництво переживає надзвичайний підйом. Монети із «самоварного золота» з домішкою дешевих речовин, царські карбованці з посрібленого чавуну або скла, олов’яні підробки під срібло — це все дріб’язок. Сучасна комп’ютерна і копіювальна техніка досягла такої досконалості, що за 10-15 хвилин можна виготовити копію грошового знака, яку на перший погляд взагалі не відрізниш від оригіналу. Найчастіше підробляють американський долар. За кордоном обсяг підроблених доларів США від загальної кількості фальшивих грошей складає 80%. Підробки доларів відрізняються більш високою якістю і у них намагаються відтворити всі найвідоміші ступені захисту валюти. Лідирують, причому з великим відривом, 100-доларові купюри, далі йдуть 50-доларові. Підроблені доларові купюри інших номіналів зустрічаються вкрай рідко. Основними способами виготовлення фальшивих грошей є повна і часткова підробка. Якщо перший спосіб вимагає майже заводських умов, то другий набагато доступніший. При частковій підробці шахраї ксерокопіюють великі купюри (50-100 доларів), вирізають цифри і написи, що позначають номінал, розфарбовують ці вирізки в темно-зелений колір і наклеюють на відповідні місця справжніх купюр меншого номіналу (1, 10 доларів).
Головне — це папір Головна перешкода, з якою зіштовхуються фальшивонетники, — імітація грошового паперу. Справжній папір містить дво— або багатокольоровий водяний знак — чергування темних і світлих ділянок, які відрізняються від іншої частини грошового знака. Добре видимий на просвіт, водяний знак обов’язково повинен мати трохи розмиті, нечіткі контури. У банкноти додають захисні волокна різних кольорів. Ці волоски хаотично розташовані як у товщі, так і на поверхні банкнот. В ультрафіолетовому випромінюванні справжні купюри виглядають темними, тоді як звичайний папір випромінює блакитне світло. Часто в папір грошових квитків вводять пластикові, металізовані або металеві нитки, які іноді виходять на поверхню з лицьового боку («плаваючі» нитки). Нитка може мати магнітні властивості або флуоресціювати під впливом УФ-випромінювання, при цьому світіння може бути як однокольоровим, так і багатокольоровим. Зазвичай нитка містить повторюваний мікротекст. На банкнотах великих номіналів в останні роки часто використовуються для друку фарби, що оптично змінюються (optically variable ink — OVI). Такі фарби мають металевий блиск, і їх колір може мінятися залежно від кута зору. Найбільшими виробниками фальшивок за всю історію обігу американських доларів були канадці Реаль Дюпон і Джозеф Багдасарян. Р.Дюпон і його три брати зробили і збули близько 112 млн. доларів. Д.Багдасарян і члени його родини виготовили і «реалізували» близько 15 млн. доларів. Один з найщасливіших фальшивомонетників Росії — Віктор Баранов. У 70-х роках цей 30-річний чоловік із середньою освітою всерйоз зацікавився поліграфією. Кілька років він добирав фарби, папір і кліше. У старому сараї Віктор друкував 50— і 25-рубльові купюри. Всього він виготовив підробок на суму близько 23 тисяч рублів. Спеціалісти Держзнаку спочатку прийняли його фальшивки за власну продукцію, тільки з порушеннями технології. Баранов був затриманий випадково. У музеї МВС йому відведено спеціальний стенд. Тепер підробки такої якості зустрічаються вкрай рідко, понад 90% фальшивок, що вилучаються з обігу, варто визнати «халтурою». Розкривається менше 10% справ про виробництво фальшивих грошей. Настільки низький відсоток зв’язаний з тим, що в цей кримінальний бізнес влилися організовані злочинні групи, об’єднані твердою дисципліною на етнічній основі. У 1993 році було встановлено, що близько 80% збутих фальшивих банкнот виготовляють на території інших держав.
