Існують люди, від спілкування з якими сповнюєшся енергією та оптимізмом. Одним з таких людей є тренер з важкої атлетики зі Здолбунова Володимир Гордійчук. Пан Володимир не лише фахівець, який виховав чотирьох майстрів спорту міжнародного класу та майже два десятки майстрів спорту України, він людина, як прийнято говорити у подібних випадках, з великої літери.
— Я за гороскопом Скорпіон, — говорить Володимир Гордійчук, — а Скорпіони — це люди, які досягають поставленої мети. У Здолбунові у спортшколі я працюю з 1981 року. Запросили мене тоді у підвальне приміщення, де була друкарня. До цього п’ять років працював у Березному. І метою тоді було випередити березнівчан. Проте з часом це вже стало нецікаво, тоді почали вигравати різні всеукраїнські змагання. Тоді, у 1981-му, навіть подумати не міг, що вийду з підвалу на міжнародну арену. — А яка взагалі ситуація з важкою атлетикою на Рівенщині? — Область ніби важкоатлетична, але насправді є лише два центри: Здолбунів та Кузнецовськ. Прикро, що у Рівному, в обласному центрі, немає тренерів, адже база є непогана, а ось важкої атлетики немає. Іноді не розумію, чому, коли переїздить з іншого міста якийсь чиновник, йому створюють усі умови для роботи та життя, тренера ж при цьому запросити не можуть. Взагалі, тренерів катастрофічно не вистачає. Мені доводиться працювати і з новачками, і зі спортсменами вищих досягнень. Наприклад, я ціле літо провозився з Наталею Драбчук, готував її до чемпіонату Європи серед кадетів. Потім був зайнятий спартакіадою, і просто не знайшлося людини, яка б поїхала і заплатила за візу. Через таку дрібницю Наталя не поїхала «на Європу». — До речі, як дійшло до того, що ви почали тренувати дівчат, адже важка атлетика не зовсім жіночий вид спорту? — Займатися з дівчатами я не хотів, бо, згоден, не дівчача це справа. Але життя змусило, адже коли виступає команда і немає в ній дівчат, то ця команда просто недораховується очок. Так ми знайшли Наталю Драбчук, яка у 2002 році виграла першість Європи серед кадетів. — А яка у наших важкоатлетів ситуація з фінансуванням? — Протягом сезону нам допомагали спорттовариства «Колос» та «Спартак», міський голова Здолбунова Олександр Цапін, директор заводу нестандартного обладнання п.Довгалюк, усі наші провідні спортсмени є студентами РЕГІ. Важка атлетика — некомерційний вид спорту, тому хай люди не думають, що за виграні першості Європи Наталя Драбчук чи Микола Гордійчук отримують великі кошти. Затрати ж на спорт вищих досягнень чималі. Я переконаний, що спортсмени не повинні ходити з простягнутою рукою і просити по сто гривень. Усе це має вирішуватися на рівні голів облдержадміністрації, райдержадміністрації, керівників великих підприємств. Скажімо, у нас займаються переважно діти залізничників, і тому залізниця хоча б мінімально могла б нам допомагати. — Пане Володимире, звідки у вас стільки енергії? — Підйом о шостій. Дружина на голову виливає відро води. О дев’ятій ранку їду на роботу, о дев’ятій вечора повертаюся. Пересуваюся скрізь велосипедом, дорогою на роботу полюбляю поплавати у ставку. Але головне джерело енергії — це спілкування з молоддю. Коли є їх енергія — ти живеш. Я ніколи не потрапляв до лікарні, у мене навіть карточки у поліклініці ніколи не було. Разом з тим і діти до мене тягнуться. Коли беру дитину в четвертому класі, вона мені вірить, і я не можу не приділити їй уваги. Ще зі школи усі хотіли бути зі мною в одній команді, адже я не звик програвати. — І як у вас на все вистачає часу? — Та на все не вистачає. У мене мама живе в Острозькому районі, то я за цією роботою до неї вже півроку не можу поїхати. Розумію, мати — це є мати, потрібно усе кидати і їхати, але ж не виходить. Для дружини я взагалі квартирант. Прийшов, поїв, пресу переглянув... — Зате сину Миколі, судячи з результатів, уваги приділяєте чимало? — Так, у цьому сезоні він показав непогані результати. Встановив рекорд України серед дорослих у ривку, став чемпіоном Європи серед юніорів. Зараз готується до чемпіонату Європи серед дорослих, що вперше пройде у Києві, там він боротиметься за путівку на Олімпійські ігри.
