За новим командувачем російських військ в Україні тягнеться кривавий слід

Російський диктатор Володимир Путін призначив командиром окупаційних військ в Україні генерала Сергія Суровікіна.

Він є типовим командиром радянського зразка, повідомляє російська служба Радіо Свобода. Адже усім відомий факт, коли заступник застрелився у його кабінеті.

Кар’єра Суровікіна у російській армії є карколомною та повною скандалів і загадок.

Офіційно Суровікін у 1987 році закінчив Омське вище загальновійськове командне училище із золотою медаллю. Деякі джерела повідомляють, що Суровікін воював в Афганістані, але коли і в якій частині – невідомо.

Усього через чотири роки після закінчення училища, у серпні 1991 року, Сергій Суровікін уже капітан та командир батальйону.

За чотири роки зумів вирости від лейтенанта до цілого комбата в «придворній» Таманській дивізії – це не просто швидко, а дуже швидко. Про таких стрімких в армії зазвичай говорять «його ведуть», маючи на увазі впливових покровителів нагорі або серед рідних.

В ході ГКЧП (путчу в серпні 1991 року, під час якого сім партійних функціонерів намагалися відновити СРСР) саме батальйон Суровікіна пролив кров трьох цивільних: Володимира Усова, Дмитра Комаря та Іллі Кричевського. Усім загиблим посмертно присвоїли звання Героїв Радянського Союзу.

Як стверджував один з активних учасників подій, Сергій Братчиков, саме командир батальйону Суровікін дістав пістолет і вистрілив у чоло першому-ліпшому. Але пізніше цей епізод ніхто довести не зміг: не знайшли ні кулю, ні зброю, з якої стріляли, а табельний пістолет комбата виявився чистим. Але факт залишається фактом: до Москви ввели три армійські дивізії, дивізію внутрішніх військ, підрозділи КДБ, при цьому кров цивільних пролив лише батальйон Суровікіна. Однак той не тільки зумів уникнути відповідальності, а й отримав підвищення.

Після навчання в Академії Фрунзе майора Суровікіна відправили «на війну», але не до Чечні, де якраз бої були в повному розпалі, а у 201-у мотострілецьку дивізію, дислоковану в Таджикистані. У 32 роки він уже був полковником і начальником штабу дивізії.

Таджикистан тоді теж вважався гарячою точкою, але на той час бойових дій там 201 дивізія фактично вже не вела: вони завершилися ще влітку 1993 року. У Таджикистані службовими сходами Суровікін рухався швидко: він став спочатку комбатом, потім начальником штабу полку, командиром полку, а потім начальником штабу дивізії. Шлях від комбата до начштабу дивізії зайняв у нього п'ять років.

2002 року Суровікін закінчив академію Генштабу – теж з відзнакою. Потім було нове призначення - до Приволзько-Уральського військового округу, командиром 34-ї мотострілецької дивізії. Там він заслужив репутацію «залізного» командира.

Саме з призначенням Суровікіна на цю посаду дивізія регулярно стала фігурувати у скандалах та кримінальних зведеннях, пов'язаних із мордобоєм та навіть убивствами.

У березні 2004 року військовий суд Єкатеринбурзького гарнізону засудив двох солдатів-строковиків цієї дивізії до восьми років позбавлення волі за вбивство солдата-товариша по службі. Вони з відома офіцерів жорстоко катували та вбили Ярослава Лазарєва, який самовільно відлучився.

Інша історія цього періоду кар'єри Суровікіна пов'язана з бійкою вже в кабінеті комдива. У березні того ж 2004 року підполковник Віктор Цибізов звернувся до прокуратури гарнізону із заявою, що його побив старший військовий начальник – командир дивізії генерал-майор Суровікін. Підполковник Цибізов стверджував, що 15 березня 2004 року разом із двома старшими офіцерами генерал побив його у своєму кабінеті за те, що на довиборах він голосував «не за того кандидата».

Однак Цибізова змусили забрати заяву, а у штабі Приволзько-Уральського військового округу сам факт мордобою категорично заперечували.

Наступний випадок став зовсім кричущим: 21 квітня того ж 2004 року в тому ж кабінеті Суровікіна в закритому 32-му військовому містечку покінчив життя самогубством його заступник із озброєння полковник Андрій Штакал. У 37-річного полковника залишилися дружина та донька. За цим фактом було порушено кримінальну справу, але незабаром справу закрили. У викладі військових прокурорів події розвивалися так: у дивізію з перевіркою приїхав заступник командувача військ ПУрВО генерал-лейтенант Олександр Столяров, який залишився незадоволеним результатами перевірки. Він і викликав Штакала та Суровікіна на розмову до кабінету Суровікіна.

Як сказано в матеріалах справи, «військовослужбовцям було зроблено зауваження під час перевірки. У відповідь полковник Штакал вчинив самогубство. Таким чином, слідством встановлено, що Суровікін ніяк не винен у цій трагедії».

Востаннє Суровікін «відзначився» у Сирії. Саме під час командування Суровікіна російське угруповання зазнало найчутливіших втрат, аж до генерала та кількох полковників. Найрозгромнішим був бій у районі сирійського міста Дейр-ез-Зор. За однією з версій, під час боїв у Дейр-ез-Зорі Суровікін провалив завдання переправи через річку Євфрат, метою якої було блокувати просування курдів до нафтових полів. Однак саме генерал Суровікін виявився єдиним із усіх командувачів російського угруповання, якого постійно демонстрували центральні телеканали.

У грудні 2017 року Суровікін отримав із рук Путіна Золоту Зірку Героя, цього звання він удостоївся саме за операцію у Сирії.

У серпні 2021 року Суровікін отримав звання генерала армії.

Під час російського вторгнення в Україну, почав командувати російською групою військ «Південь».

Прокремлівські ЗМІ приписували йому успіх при оточенні українських сил у районі Горського та Золотого та захопленні Сєвєродонецька.

Суровікіну також приписують використання на Донбасі тактики вогневого валу – масованого безрозбірного артилерійського вогню для підготовки наступу, під час якого з землі стираються цілі міста та селища.