— Погляньте, які пацієнти іноді до нас потрапляють, — простягнув мені один зі своїх слайдів завідувач обласного центру опікової травми, пластичної й косметичної хірургії Олег Кирик. Молодий чоловік був обвуглений від живота до колін. На другому знімку він був уже прооперований і виглядав краще. — Бачите, — скрушно мовив лікар, — без статевого органа чоловік залишився, інвалідом міг стати… Як у народі кажуть? Краще без руки, аніж інвалідом... Ну, а тепер як, нормально? «Вічний двигун» (він висловився латиною. — С.Ф.) у формі.
Не без гордості він показував також знімки прооперованого ним хлопчика, якому в результаті електротравми повністю відірвало нижню губу. Як лікарям вдалося повернути одному хворому чоловіче достоїнство, а другому — нормальний вигляд спотвореного обличчя, пан Кирик зі мною не поділився. Але розповів, якщо раніше у Рівенському опіковому центрі лікувались хворі із сусідніх областей, скажімо, з Волині чи Хмельниччини, то тепер до Рівного їдуть і зі столиці. Як правило, не з опіковими травмами — сюди їдуть робити пластичні операції, адже у Києві вони набагато дорожче коштують, а рівень не поступається столичним клінікам. — Я ніколи не раджу робити операцію, якщо без неї можна обійтись, — каже п.Кирик. — Виняток становлять лише вроджені вади або післяопераційні дефекти. Коли, наприклад, у пацієнта зрослі пальці, які можна роз’єднати, або після травми не розгинається рука чи палець, тоді ми самі радимо операцію. Погоджуються на неї не всі, але якщо мова йде, скажімо, про дитину, то батьки не роздумують. Що ж до корекції форми носа, вух, живота, підтяжки обличчя, то приїжджі пацієнти прибувають уже повністю проконсультовані й впевнені у необхідності робити це. Пан Кирик не назвав навіть приблизної цифри, скільки коштують подібні операції у Рівному, оскільки сума визначається індивідуально, залежно від складності операції. Перебувають такі пацієнти у лікарні днів десять, хоча, скажімо, виправлення носа вважається складною і «кривавою» операцією. Втім, їх тут проводиться 5-10 на рік, трохи більше, зо два десятки, приходить невдоволених своєю клаповухістю. Звертаються й жінки, які страждають від ожиріння і хочуть, щоб живіт виглядав більш привабливо. Підтяжки обличчя роблять не лише жінкам, а й чоловікам, якщо вони того хочуть. 5-7 років після такої операції потреби в повторній не виникне, потім за бажанням пацієнта підтяжку можна робити знову. — І що, знову йдуть? — цікавлюсь. — Знаєте, якщо у 45 років жінка хоче виглядати молодшою і наважується на хірургічне втручання, то у 52 вона цього може й не хотіти, — говорить лікар. — А щодо професійності персоналу центру, то я гадаю, що рівенський є одним з кращих у СНД. Про це говорили делегати з’їзду хірургів, який проходив цієї осені у Тернополі, один день 25 фахівців з країн СНД провели у нас. Серед них були відомі професори, які й відзначили наш високий рівень. Опікове відділення та реанімація вважаються найдорожчими щодо вартості медикаментів, які тут застосовуються. Недешево коштує й консервована свиняча шкіра, її накладають на свіжі опіки, з яких знімають омертвілу шкіру. Через тижнів два «тимчасова» свиняча шкіра відторгається, але за цей час у пацієнта наростає своя. Цей вітчизняний винахід значно полегшив страждання обпеченого, оскільки йому не треба зрізати шкіру для пересадки з інших частин тіла, а шкіра донора приживається не на тривалий термін, ніж свиняча, якщо лише донор — не однояйцевий близнюк попеченого. У лабораторіях Донецького інституту експериментальної хірургії зараз працюють над вирощуванням людської шкіри. За місяць з квадратного сантиметра у спеціальному середовищі можна виростити квадратний метр. Цей винахід зараз успішно експлуатують в Америці та Європі. За сотні мільйонів гривень закупив технологію і Донецький інститут, але через деякі труднощі виробництво, якщо можна так висловитись, іще не запущене. До того ж методика вирощування людської шкіри дуже дорога, квадратний метр, а це половина поверхні тіла людини, обійдеться у 25 тисяч доларів. Якщо при застосуванні нинішніх методів лікування обходиться у такі суми, що деякі пацієнти помирають, так і не потрапивши до лікарні, то яка частина хворих з опіками зможе оплатити вирощування своєї шкіри, якщо у цьому виникне потреба? Хіба що колись, у перспективі.
