За Україну!

1446 0

Ми у соцмережах:

За Україну!

Днями довелося провести кілька годин в недорогому заміському ресторані. Запросила людина, якій я не зміг відмовити, попри повну мою байдужість до горілки з пивом та смаженого м’яса. Точніше, недосмаженого. Бо там, де головною стравою є горілка, особливо ретельно підсмажувати м’ясо ніхто не збирається.

Днями довелося провести кілька годин в недорогому заміському ресторані. Запросила людина, якій я не зміг відмовити, попри повну мою байдужість до горілки з пивом та смаженого м’яса. Точніше, недосмаженого. Бо там, де головною стравою є горілка, особливо ретельно підсмажувати м’ясо ніхто не збирається. І так з’їдять п’яненькі, куди подінуться! З тих часів, коли востаннє був у подібному закладі, нічого принципово не змінилося. Ті ж самі напої, ті ж самі наїдки, ті ж самі тости, ті ж самі компанії… Єдина новинка з’явилася ближче до закриття закладу. Музичний супровід вечора здійснював мужчина біля музичного комп’ютера, який тепер у більшості ресторанів замінює оркестр. Як ведеться, ресторанний музика відтворював на своєму електронному інструменті ту музику, яка подобалася відвідувачам. Про те, яка музика подобається відвідувачам недорогих заміських ресторанів, ви добре знаєте і без мене. Тож відстрибавши кілька годин у тому, що вони називають танцями, спітнілі відвідувачі вдалися до нової, як для мене, розваги. Музика біля комп’ютера із задоволенням давав гостям ресторану мікрофон, і ті, чи то безплатно, чи то за гроші, почали наввипередки показувати свої вокальні здібності, співаючи пісень. Звісно, якщо вже прийняв два по триста, ці голоси не так дратують, якщо ж горілки не пив, то начувайся! За годину я ознайомився із добрим десятком творів російськомовної естради, які б у іншому місці навряд чи почув. Були там і пісні сумні до сліз, були пісні веселі хоч стрибай, були пісні з претензією на мудрість. Нетверезі співці віддали шану патріотизму, заспівавши безсмертні «Червону руту» та «Два дубки». Нарешті до мікрофона вийшов товстий велетень, сорочка якого давно вилізла із штанів, оголивши досить серйозне «пивне» черевце. Мужчина виявився колишнім офіцером, тож і пісню завів якусь офіцерську. Про «чєсть і славу», про «подвігі і вєрность». До цього пісні такої я не чув, тож можу в чомусь помилитися. Аж настав час приспіву, особливо «душевного» у подібних піснях. Співець із надривом перелічував, за що він піде «в бой» і «отдаст жизнь». Та раптом на місці, де за римою та мелодією мало б прозвучати «за Россію», відставний офіцер заспівав «за Україну». Ну не повернувся у нього язик заспівати на людях «за Россію», відчув мужчина, що таких слів йому співати не можна, навіть якщо «пєсня хорошая». І усі присутні, хоч п’яні, хоч не дуже, все правильно зрозуміли і, підспівуючи після другого куплета, дружно співали «за Україну», ламаючи залишки мелодії та віршів. Як казав колись герой старої гуморески, хоч не у риму, зате правильно. Що правильно? Правильно те, що навіть наскрізь російськомовні відставні офіцери, які, напевно, передивилися сотню «русскіх» телесеріалів, переслухали і переспівали увесь «русскій» блатний «шансон» і розмовляти без матюків можуть лише з безпосереднім начальством, навіть вони розуміють, де вони живуть, де їхня батьківщина, яку їм належить в разі чого захищати. Або хоча б співати «за Україну» після чарки у дешевому заміському ресторані.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також