Сучасні історики та краєзнавці переконують, що на сьогодні відоме єдине писемне джерело, яке доводить, що в XV столітті наше місто належало луцьким шляхтичам з прекрасним прізвищем Дичка. За цим архівним документом Івашко Васильович Дичка (або Дичко) в 1461 році продав свій рівненський будинок князю Семену Васильовичу Несвицькому за 300 коп «широких грошей празьких». Місцеві багаті ландшафти, ріки, повні риби, ліси з дичиною так сподобалися Несвицьким, що дружина князя Марія (Ровенська) та її донька Анастасія вирішили заснувати в Рівному свою сталу садибу. Переїхали з сусіднього Городка у замок, побудований на берегах річки Устя, на одному з островів.
У 1492 році Рівне отримало магдебурзьке право, трошки згодом — право на проведення щорічного ярмарку. А далі був розквіт Рівного. Місто почало інтенсивно розбудовуватися, про що свідчить королівська грамота Сигізмунда І від 11 липня 1507 року на право пожиттєвого володіння містом та замком княгинею Марією Семенівною Ровенською: «…муж ее, князь Семен, купил село в повете Луцком в землянина Луцького ж, в Дичка Василевича, на имя Ровное, где замок вжо справне и место осажоно».
У 1518 році після смерті Марії Ровенської замок перейшов у спадок її онучці Анні-Тетяні Гольшанській, дружині Костянтина Івановича Острозького. Йому Рівне дісталося як посаг дружини. Пізніше — сину, Іллі Острозькому, а ще пізніше — дружині сина Беаті Острозькій (з Костелецьких). Саме за Беати в місті побудували перший костел, який не зберігся до сьогодні. Однак його розташування було приблизно на місці сучасного органного залу.
А після смерті Беати в 1569 році Рівне передавалося у власність то одному нащадку Острозьких, то іншому. Пережило місто й навалу татар та незліченну кількість пожеж. Далі ним володіли Замойські, Конєцпольські, Валевські і, врешті, за таємничих правових обставин, в 1723 році воно перейшло у власність князя Єжи Олександра Любомирського.
З іменем сина Єжи Олександра — Станіславом Любомирським пов’язаний етап закінчення відбудови замку після того, як він остаточно відійшов у його власність у 1738 році. Хоча в польській історії Станіслав Любомирський відомий як політичний інтриган та конфліктер, все ж саме він набув слави одного з найбагатших князів Польщі та досяг найвищого майнового щабля в тодішній Речі Посполитій. Його статок налічував 31 місто, 738 сіл, які приносили загальний дохід у 2 919 641 злотий!
Це він запросив у місто євреїв, надавши їм торгові привілеї для піднесення ремесел та торгівлі. Надав кошти для відновлення рівненського замку.
На жаль, наприкінці життя Станіслав Любомирський був відсторонений від справ його дітьми через «дивні вчинки батька» та неспроможність приймати адекватні рішення та назавжди виїхав з Рівного до Варшави, де благополучно прожив аж до 89-річного віку.
Все його майно було поділено між чотирма синами. Рівне дісталося Юзефу Любомирському, який був «чоловіком добродушним; останній взірець польського пана в повному значенні цього слова; дружина його розумна, впливова, родовита, все за нього робила; а князь, котрий понад усе любив своє Рівне, лише будував, переробляв у місті, в замку і в парку; влаштовував бали, пікніки, і, зрештою, ні про що інше не турбувався», — писав про нього Тадеуш Стецький. Зробив він для міста набагато більше, ніж його батько Станіслав, коли в Рівному лише замок мав пристойний вигляд, а місто виглядало вбого.
Саме Юзеф Любомирський отримав від короля право на проведення у місті чотиритижневого ярмарку, з якого почалося демографічне зростання та розвиток господарства в Рівному.
У 1789 році він підтвердив рівненським євреям усі раніше надані преференції та дозволив збудувати дерев'яну синагогу.
Однак найбільшою його любов'ю був замок та садово-парковий комплекс при ньому. Для їхнього вдосконалення та виконання складних задач з упорядкування він запросив з Англії архітектора Яна Якуба Бургіньйона.
Фантазії князя та величезні видатки на маєток потягнули за собою масштабні борги. Він не сплатив якусь несусвітну за своїм розміром позику у голландському банку і мав великі неприємності з кредиторами. Його виручив той факт, що територія Волині у 1792 році була окупована Російською імперією.
Юзеф Любомирський передав маєток у власність молодшому синові — Фредерику (1786-1842), який пізніше став фундатором нашого першого середнього навчального закладу — гімназії, в приміщенні якої тепер знаходиться Рівненський краєзнавчий музей. В 1836 році Фредерик виїжджає з замку в скромніше приміщення палацику «на Гірці» в теперішньому парку відпочинку імені Тараса Шевченка.
Одним з найстаріших архітектурних планів Рівного вважається план, складений «придворним будівничим» на прізвище Тушер у 1765 році. План вважається втраченим, лишився лише опис карти, поданий Тадеушем Стецьким у праці «Збору і степу». Стецький так описує план Рівного: «Маємо під рукою цікаву … карту Рівного від 1765 року, виконану якимось Тушером, ймовірно надвірним будівничим… цей план демонструє нам місто, яке окрім замкового острова та ще одного, названого Венецією, складається з чотирьох частин, тобто: головного міста — передмістя Острозького, передмістя Дубенського, що зветься Воля та Економії або Комісаріат. Саме місто, з усіх боків оточене водою, мало значно більше домів ніж тепер, але доми ті були маленькими, без порядку і симетрії побудовані, і окрім одного кам’яного будинку та таких же магазинів з ратушею, все було з дерева. Навіть костел у вигляді хреста, що стояв на місці теперішнього саду приходського священика, був також старим, дерев'яним, так само як і руська церква, яка знаходилася поряд з костелом з правої сторони. Єврейська синагога, також дерев'яна, стояла на тому місці, де теперішня мурована. Головна вулиця була вимощена товстими дерев'яними дошками, а інші були багнисті.
Від міста за мурованою брамою простягнулася довга гребля, що вела до передмістя Воля. Правий бік того передмістя був забудований селянськими хатами. За ними знаходилися фільварки духовенства. По лівий бік на Волі була цегельня та уніатський цвинтар. Друга брама з протилежного боку міста провадила на Острозьке передмістя, на якому розташування вулиць було таке саме як і тепер. Там були садиби дворян та селянські хати з садами, а вже за ними — болото. Вулиця Німецька, що йшла вздовж річки, була засаджена тополями та заселена німецькими ремісниками — виробниками сукна, а окрім їх домів решта палаців були пустими. Далі починалася забудова селянська, зосереджена навколо вулиці Омелянської, де стояла церква для ровенських та тютькевицьких підданих.
Замковий сад займав простір від комісаріату (центральний район міста) до забудови господарської й двірської. На усій тій території жодного більше будинку не було, і місто закінчувалося як і сьогодні. Лісок грабовий був вже добре затінений і окопаний ровом. Домів у самому місті було 370, на передмісті Острозькому — 103, від дороги межирічної до Тютькевичів та міського млинка — 160 хат, на Волі — 50 хат. Всього ж Рівному загалом — 683 доми».
В описі до карти згадується замковий острів з палацом, який на той час, скоріше, був недобудований. Власне Юзеф Любомирський став найпалкішим прихильником та опікуном Рівного. Він завершив та вдосконалив не тільки палац, а й прилеглу до нього паркову зону, в тому числі приміський парк Грабник.
Маючи значні фінанси, Юзеф Любомирський наприкінці XVIII століття розпочав вдосконалювати замкову територію. Штучний рельєф, приміщення для розваг князя, символічні мініспоруди, граційні місточки, милі альтанки почали з'являтися завдяки найманим із Заходу архітекторам.
Архітектор Ян Якуб Бурґіньон, запрошений Юзефом Любомирським в якості князівського «архітектурного дизайнера» починає активно працювати. Т. Стецький писав, що прибув він з берегів Темзи. Однак його прізвище вказує й на те, що Бурґіньон мав французьке походження. На Волині Ян Якуб закріпився надовго. Отже, саме цей архітектор залишив по собі яскравий слід в історії нашого міста, який уже ніколи не повторити.
Автор дослідження про архітектора Бурґіньона професор архітектури Петро Ричков припустив, що й похований він десь на Грабнику, однак місце його поховання зникло з плинністю часу. Саме професор Ричков виявив в одному з російських архівів унікальну мапу Рівного, підписану Я.-Я. Бурґіньйоном. Сам факт виявлення цього документа, який був укладений 225 років тому, став неабияким відкриттям!
Оздоблена малюнками-мініатюрами з «малими архітектурними формами» мапа, свідчила про те, що на території садово-паркового ансамблю навколо замку Любомирських в Рівному містилася маса різноманітних мінібудов для княжих забаганок.
Князі Любомирські розважалися та дивували своїх не менш знаменитих гостей, показуючи їм чи то розвідний місток, і ще купу різностилевих мостів, чи китайську пагоду, демонстрували виверження штучного вулкану Везувію або запрошували до оранжереї та фазанярні.
Але оскільки Фредерик Любомирський, син Юзефа та Людвіки Любомирських, на початку XIX ст. переніс свою резиденцію «на Гірку» (тепер територія парку ім. Т. Шевченка), садово-парковий комплекс почав поволі занепадати.
Сьогодні маємо лише мапу Яна Якуба Бурґіньона, яка нагадує про княже минуле нашого міста, яке ніколи не повернеться. Краєзнавці вважають, що це була нова доба для міста. Князі Любомирські володіли містом, яке отримало неофіційний статус однієї з найбільших резиденцій тодішньої Польщі, більше двохсот років.
Олена ГУМІНСЬКА, завідувачка відділу краєзнавства
Рівненської обласної бібліотеки,
за мотивами книги Петра Ричкова
«Архітектор Ян Якуб БурҐіньон. Творча спадщина».
