Володимиру Іванцю із Здолбунова 2 лютого мало виповнитися 42 роки, та до свого дня народження він не дожив. Його життя обірвалось у січні. Зараз рідні Володимира проводять власне розслідування його загадкової смерті.
Сон ходив слідом Років з тридцять тому пані Галині наснився страшний сон, який переслідував її все життя. Жінці привиділось, що вона зайшла із своїм сином у церкву і піднялась на карниз другого поверху. — Сину, йди обережно, а то впадеш, — сказала мама хлопчику. А сама ступила далі, обережно тримаючись за стіну, по вузькому карнизу, щоб не впасти. Коли оглянулась вперше, Володимир йшов за нею. Коли подивилась на сина вдруге, він ще крокував слідом, а коли поглянула втретє — дитини на карнизі не було. Вона прокинулась від жаху, з таким відчуттям, ніби в реальності втратила рідну кровинку. Відтоді в душі оселились тривога й неспокій. Галина Микитівна працювала у паспортному столі у місті Сокалі Львівської області. Чоловік також був міліціонером. Якось вони збирались їхати з колегами у Львів, щоб повести дітей у цирк, про який ті мріяли. Син вирішив перед поїздкою збігати в магазин по кефір. Мама виглядала його з балкона. Та замість Володимира пані Галина за кілька хвилин почула розпачливий голос своєї куми: — Твого Вовки вже немає! Не пам’ятає, як опинилась на вулиці. З’ясувалось, що син став жертвою двох мотоциклістів, які влаштували на вулиці перегони. Володя, якого вони збили, дивом залишився живим, він впав головою за двадцять сантиметрів від бордюру. Після лікування зміг знову ходити. А жінка вирішила для себе, що нещастя з Володимиром — це перша «серія» того страшного сну, яка вже збулась. Згодом прийшла друга біда — лікарі виявили у Володимира камені в нирках. Його мали прооперувати. Мама фактично забрала свого сина з-під ножа, розлютивши цим місцевих лікарів. Вона не хотіла, щоб ті різали сина, а відвезла його до рідних у Москву. Там в одному з інститутів хлопця змогли вилікувати без хірургічного втручання. А мама врятованого трактувала біду з сином, як другу частину свого віщого сну. Вона дуже хвилювалась за Володимира і ніби передчувала, що незабаром втратить його.
Не клич біду, вона сама прийде Родина пані Галини переїхала в 70-х роках із Львівщини на Рівенщину, куди перевели працювати її батька, який був начальником відділу транспортної міліції. Син виріс, одружився, у нього народилась донька та два сини. Спершу Володимир працював помічником машиніста на залізниці, та лікарі порадили йому змінити роботу. Порадити легко, а ось знайти нову — набагато складніше. Тривалий час сім’я ледве зводила кінці з кінцями. Володимир возив людей у Польщу, працював водієм у Луцьку, пізніше — почав переганяти з-за кордону автомобілі. Володимира у Здолбунові друзі охрестили Піснею, певне, не лише за любов до музики, а й за оптимістичний характер. Він не втрачав надії, що зможе поліпшити не лише своє життя, а й своїх рідних. Володимир двічі вcтиг з’їздити в Бельгію. Коли повернувся, відніс молодшому сину подарунок. Повернувшись додому, ліг спати, попросив батьків його не будити, бо, мовляв, дуже втомився і треба відпочити. Прокинувся наступного дня пізно. Вмився, поснідав і несподівано покликав маму поговорити. — Ну, все, мамо, у нас закінчилась чорна смуга, тепер не доведеться грошей позичати, а коли тут закінчиться робота, поїду в Іспанію, там мені пообіцяли роботу. Возитиму країною циркову трупу, за це платять півтори тисячі доларів на місяць. — Синку, не женись за довгим карбованцем, бо тебе можуть вбити, — несподівано для самої себе порадила пані Галина сину . — Як мають вбити, то вб’ють під хатою, — відповів Володимир і почав просити маму, щоб за нього так не хвилювалась. А ще попередив, що чекає гостей — своїх приятелів міліціонера та прокурора, з якими мав вирішити деякі справи. Ті згодом з’явились, разом з сином пообідали. Володимир провів гостей і пішов з дому, щоб віддати гроші своєму «шефу» за закордонне відрядження. У кишені мав тисячу євро та 250 доларів. Пані Галина не знала, що бачить сина востаннє. Правду, певне, люди кажуть: не клич біду, вона сама прийде.
Хто вбив Пісню? Вона забила тривогу десь близько 23-ї години. Сон щез. А Володимир так і не прийшов ночувати. Близько сьомої ранку 17 січня пішла з чоловіком його шукати. Із мобільного телефону сусіда зателефонували на синів, та той не відповідав. Пані Галина знову заголосила. — Ти чого сина живим хорониш?! — обурився чоловік. — Ходімо на станцію швидкої допомоги, якщо з Володимиром щось трапилось, там про це знають, — запропонувала вона. Коли прийшли на станцію, почули, як диспетчер приймає повідомлення: у підвальній частині побуткомбінату «Мрія» знайдено чоловіка, віком сорока років. — Біжіть туди, може, це ваш син, — порадили жінці. До місця, де знайдено невідомого, батьків підвезла швидка допомога. Перше, що впало в очі пані Галині, це був кашкет сина. А далі побачила і його, Володя був мертвим, з оголеним животом лежав у підвальному приміщенні, сорочка та светр були задертими. Міліція туди приїхала годин за три, хоча Здолбунівський райвідділ знаходиться поряд. А по тому у пресі з’явилось повідомлення, що слідчо-оперативна група встановила, що «покійний, маючи чималу суму грошей, відвідував кілька розважальних закладів. Останнім було кафе «Скорпіон», розташоване неподалік будинку побуту». — Ми зробили все для того, щоб встановити причини загибелі чоловіка. Нам вдалося розшукати четверо осіб, які причетні до його пограбування. А ось щодо заподіяння ними ж Володимиру тяжких тілесних ушкоджень говорити поки що підстав у нас немає., — говорив журналістам тодішній начальник Здолбунівського РВ УМВСУ Іван Стрибулевич. Судово-медичні експерти сказали, що смерть Володимира настала від крововиливу, відкритої черепно-мозкової травми та алкогольної інтоксикації. Свідки сказали, що Володимир у кафе заснув. А батьки загиблого тим часом розпочали власне розслідування. Вони не вірять, що причиною смерті Володимира була травма, отримана під час падіння. Вони переконані, що їхнього сина вбили. Батьки обійшли 25 здолбунівських кафе, і у 24 з них працівники заявили, що Володимира у них у той день не було. Таким чином вони спростували версію, що син вештався по розважальних закладах. — Володимир не пиячив, якби хотів напитися, міг би це зробити вдома з друзями. Він пив пігулки від нирок. Якщо й замовив собі коньяк, то чому так швидко після цього заснув? Я переконана, що в келих сину хтось підсипав клофелін, а потім здав його грабіжникам, — вважає пані Галина. До речі, зустрітись з цим свідком батькам досі не вдалося, після загибелі Володимира він зник з містечка, а на фірмі, де працював, навіть сказали, що «такого працівника не пригадують». Рідні не припинятимуть розслідування до того часу, доки не знатимуть всієї правди про його загибель. Вони сподіваються, що віднайти її їм допоможе наш земляк — міністр МВС України Юрій Луценко.
Замість післямови Прокурор Здолбунівського району Володимир Питель, до якого ми звернулись за коментарями, сказав, що розслідування справи вже закінчилось і її незабаром передадуть до суду. Потерпіла знайомиться з матеріалами справи, доки вона цього не зробить, матеріали справи залишатимуться таємницею слідства.
