У цій історії є все чи майже все, що необхідне для «крутого» бойовика — і фінансові оборудки, і «вибивання» боргів, і втручання політиків. Немає лише одного — відповідальності за прийняті рішення і виконання взятих на себе зобов’язань. Що стосується керівника рівенського Будинку науки та техніки Володимира Андрійчука (на фото), який втратив приміщення організації й місце для роботи — то його, напевне, не жаль — у виникненні ситуації, коли за борги у його організації забрали будинок, він винен сам. Прикро тільки за працівників Будинку науки, які стали заручниками свого керівника і відтепер не мають місця для роботи. Чи думали вони про це, коли дозволяли своєму генеральному директору (так називається офіційно посада Андрійчука) безконтрольно проводити сумнівні господарські операції?
Отож одного літнього дня працівники рівенського Будинку науки та техніки, прийшовши на роботу до двоповерхового особняка на вулиці Петлюри, 3, побачили перед собою зачинені двері з написом «приватна власність». За декілька днів до цього представники обласної філії банку «Фінанси та кредит» пояснили, що приміщення за неповернутий кредит банк продав і відтепер у будинку є новий власник. Про кредит і заставу приміщення на забезпечення цього кредиту працівники, за їх словами, почули вперше. — Розуміючи складність становища, в яке потрапили рядові працівники, ми запропонували їм нове приміщення в оренду, запропонували час для виселення і транспорт, — розповідає керуючий Рівенською філією банку «Фінанси та кредит» Микола Шипоша.— Доволі неприємно усвідомлювати, що усі наші попередні й цілком прийнятні пропозиції, внаслідок яких будинок був би збережений за існуючою організацією, було відкинуто керівником Будинку науки і техніки. Фінансовий геній пана Андрійчука почувався занадто тісно, обіймаючи лише одну посаду. Тому, власне, розглядаючи різноманітні документи, які передували подіям з виселенням Будинку науки і техніки з приміщення, зустрічаємо підписи Андрійчука в різних іпостасях. Так, будучи співвласником і керівником сільськогосподарського науково-виробничого кооперативу (СНВК) «Наука», пан Володимир особливо перейнявся розвитком сільського господарства у селі Підліски Гощанського району, для цього зібравши у власників їхні земельні паї. Важка і невдячна справа — сільське господарство піднімати, а тому, зрозуміло, виникла потреба у залученні додаткових коштів. Для цього і взяв Андрійчук кредит в одному з банків. Гроші повернути вчасно не зміг, і тому звернувся вже до іншого банку — Рівенської філії «Фінанси та кредит». Для того, щоб узяти до 1 березня 2002 року 100 тисяч гривень, пан Володимир представив бізнес-план «Науки», згідно з яким до жовтня 2001 року його СНВК має отримати 222 тисячі гривень прибутку від продажу озимих, ячменю та вівса. Ентузіазму Андрійчука та перспективності запропонованого проекту в банку повірили, проте для забезпечення кредиту вимагали чогось конкретнішого, ніж прості обіцянки. Тоді пан Володимир з’явився до представників банку «Фінанси і кредит» вже як гендиректор колективного підприємства «Рівенський Будинок науки і техніки» Спілки наукових та інженерних об’єднань України і запропонував від імені РБНіТ у заставу двоповерховий будинок як забезпечення кредиту для «Науки». При цьому Андрійчук показав документи, які підтверджують право власності його підприємства на будинок. Також був пред’явлений дозвіл на надання приміщення на вулиці Петлюри, 3 під заставу для отримання кредиту від Спілки НІО України та аналогічний дозвіл, зафіксований протоколом засідання ради колективу РБНіТ. Кредит надали, в заставу приміщення взяли. А що було далі… Коротше кажучи, не вродив овес. «У зв’язку з непередачею майнових паїв для СНВК «Наука» колишнім КСП «Перемога», зі стихійним природним лихом, різким зниженням цін на сільськогосподарську продукцію урожаю 2001 року СНВК не отримав очікуваний дохід, а тому несвоєчасно повернув отриманий кредит», — так пізніше пояснить Андрійчук народним депутатам України ситуацію і вони включать це пояснення у свій депутатський запит від 3 липня 2003 року. Достеменно ж те, що вродило на гощанських полях, куди зникла частина техніки та реманенту зараз з’ясовують правоохоронці, які порушили кримінальну справу проти Володимира Андрійчука за фактом заволодіння грошовими коштами шляхом зловживання службовим становищем. — Коли ми відчули, що з боржником не все гаразд, то розпочали активні переговори з Андрійчуком для того, щоб виявити шляхи виходу з кризи, — згадує Микола Шипоша.— Спочатку ми знаходили певне порозуміння, а 5 грудня 2001 року пан Володимир навіть взяв на себе зобов’язання перераховувати усі наявні кошти на погашення кредиту і представляти інформацію про стан рахунків його підприємств, підписавшись і як гендиректор Будинку науки, і як голова СНВК «Наука». Проте вже з кінця 2001 року Андрійчук відмовився вести будь-які переговори, натомість порекомендувавши банку спілкуватися з його адвокатом. І вже 5 березня 2002 року нотаріус, який вів справу, виконав свій обов’язок, тобто вчинив виконавчий напис про стягнення з боржника майна, тобто двоповерхового цегляного будинку, який належить РБНіТ на підставі рішення виконкому Рівенської міської ради ще 1967 року та Акту передачі приміщення від 1994 року. Напис не було виконано, заборгованість по кредиту поволі погашалась, однак пеня за прострочення кредиту неухильно зростала, і коли у березні цього року вона сягнула 132 тисяч гривень, інший нотаріус вчинив другий напис. Банк змушений був звернутися до Державної виконавчої служби, яка в особі державного виконавця Лесі Столярчук обмежилась описом і арештом будинку. На вимогу банку виконати виконавчі написи нотаріусів держвиконавець відповіла відмовою — мовляв, приміщення Будинку науки не належить і повернула документи в банк у «зв’язку з відсутністю у підприємства (боржника) заставного майна, на яке може бути звернено стягнення». Коли Володимир Андрійчук дізнався про те, що будинок продають за борги, він теж почав «відхрещуватися» від належності приміщення його організації. Він ніби забув, як ще на початку 1995 року виграв у юридичної групи Рівенського міськвиконкому суперечку в Арбітражному суді Рівенської області за належність приміщення. Тоді суд визнав право власності колективного підприємства «Рівенський Будинок науки і техніки» на приміщення на вулиці Петлюри, 3. Власне, якщо будинок не належить підприємству Андрійчука, то тоді, виходить, він шахраював, беручи кредит під заставу? — Ситуація щодо невизначеності власника будинку штучно створювалася самим директором Андрійчуком та державним виконавцем Столярчук, — вважає адвокат банку Віктор Малиш. — Першому потрібно було лише з’явитись у Рівенське обласне бюро технічної інвентаризації, надати реєстраційне посвідчення від 1995 року для погашення і належного подальшого оформлення права власності на будинок, оскільки змінилися інструкції щодо ведення реєстру прав власників нерухомого майна. У тій ситуації мова не йшла про встановлення або ж скасування права власності, алише про належне його оформлення. У червні цього року Рівенський міський суд нарешті надав законне право банку продати майно боржника, причому негайно, а для державного виконавця суддя змушений був навіть підготувати окреме роз’яснення свого рішення. За декілька днів приміщення знайшло нового власника, а банк з виручених грошей погасив ще заборгованість за двома виконавчими листами проти рівенського Будинку науки. Будинок опечатали і відтепер на його дверях висить табличка «приватна власність». Володимир Андрійчук звернувся до народних депутатів України, в результаті чого і з’явився депутатський запит до генпрокурора, міністра внутрішніх справ і голови НБУ, підписаного Юрієм Ширком, Сергієм Олексіюком та Володимиром Черняком. Депутати кваліфікують чомусь події навколо будинку як «викрадення з державної власності адмінбудинку на вулиці Петлюри та потурання і бездіяльність правоохоронних органів Рівенської області з цього приводу». Представники банку, за їх власним зізнанням, не очікували такого резонансу від банальної, по суті, справи. Кредит необхідно повертати, і якщо немає грошей, то боржник відповідає своїм майном. Це — загальноприйнята цивілізованим світом практика. Звичайно, шкода працівників Будинку науки, які стали заручниками дій свого керівника. А стосовно втручання у цю справу народних депутатів, то видається дивним їх апелювання до прокуратури, адже питання власності належать до виняткової компетенції суду.
