Часто-густо стосунки між людьми, яким довелося ділити спадщину, загострюються, а інколи навіть близькі родичі через конфлікти з успадкуванням стають непримиренними ворогами на все життя . Одним з юридичних інструментів, покликаних регулювати ці складні правові відносини, є можливість зробити розпорядження на випадок своєї смерті — скласти заповіт, тому сьогодні ми більш детально знайомимо читачів з поняттям заповіт. На запитання, які цікавлять читачів, відповідає адвокат Олександр Бражніков.
— Хто і на чию користь має право скласти заповіт? — За законодавством України кожен має право на свій розсуд вирішувати долю належного йому майна, а також заповідати його. Власник може залишити за заповітом усе своє майно або його частину одній або кільком особам, як таким, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим організаціям. Заповідач також має право у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом. Треба зауважити, що складання заповіту не тягне за собою переходу права власності на заповідане майно, а є лише розпорядженням, яке робить заповідач на випадок своєї смерті. Тому особа, яка склала заповіт, за життя не позбавлена можливості розпорядитися таким майном шляхом його продажу, дарування і таке інше. Зазначене є суттєвою відмінністю від укладення договорів відчуження майна (купівлі-продажу, дарування), відповідно до яких особа, яка підписала такий договір, позбавляється права власності на своє майно, і вже його спадкоємці будуть позбавлені права на успадкування цього майна, навіть якщо відносно нього буде складено заповіт. — Чи можна скасувати або змінити заповіт? — Заповідач має право в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Скасування або зміна заповіту проводиться шляхом подання про це заяви нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів — посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради, яка вчиняє нотаріальні дії. Деякі особливості мають питання спадкоємства вкладів. Так, вкладник може залишити банківській установі заповідане розпорядження щодо належного йому вкладу. В цьому випадку після смерті вкладника вклад видається вказаним ним особам без оформлення свідоцтва про право на спадщину. Якщо вкладник не зробив банківській установі такого розпорядження, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах. — Чи є якісь обмеження стосовно самого змісту заповіту? — Як уже зазначалося, заповідати можна усе своє майно, не конкретизуючи при цьому, що саме заповідається. Однак треба пам’ятати, що закон визначає коло осіб, які користуються правом на обов’язкову частку в спадщині незалежно від змісту заповіту. Зокрема, неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) й утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом. Заповідач у заповіті може зробити розпорядження і щодо майна, на яке він набуде права власності в майбутньому. Виходячи з цього, законом передбачено, що при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Можливо, саме тому при складанні заповіту більшість громадян своє волевиявлення висловлюють такою фразою: «Усе моє майно, що буде належати мені на день моєї смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, а також все те, на що я за законом буду мати право, заповідаю, …». — Розпорядження на випадок смерті робиться якоїсь певної форми чи вона є довільною? — Закон надає формі заповіту особливого значення — від її дотримання залежить справжність заповіту. Зокрема, заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений або державним, або приватним нотаріусом, це не впливає на його юридичну силу. В тих населених пунктах, де немає нотаріусів, право посвідчення заповітів мають посадові особи сільських, селищних, міських рад. Заповіти громадян України, що перебувають за кордоном, можуть бути посвідчені посадовими особами консульських установ. Крім того, до нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються: заповіти громадян, що перебувають на лікуванні у лікарнях, інших лікувально-профілактичних закладах, санаторіях, або проживають у будинках престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їхніми заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також лікарями і директорами зазначених будинків. Заповіт — це угода, що безпосередньо пов’язана з особою заповідача. Відтак він не може бути укладений через представника, що діє за дорученням. Не допускається також посвідчення заповіту від імені кількох осіб. — Які вимоги ставить закон до заповідача? — Потрібно знати, що право заповідати належить тільки дієздатним громадянам. Перевірка дієздатності особи, що звернулася за вчиненням нотаріальної дії, є обов’язком нотаріуса. Дієздатність за віком перевіряється за паспортом або іншим документом, який посвідчує особу. В повному обсязі дієздатність у громадян виникає з досягненням повноліття. Однак недієздатною може виявитися і повнолітня особа. Тому, якщо у нотаріуса виникають сумніви щодо дієздатності заповідача, він має право відкласти вчинення нотаріальної дії та встановити, чи не виносилося судом рішення про визнання заповідача недієздатною особою. У процесі посвідчення заповіту нотаріус зобов’язаний встановити дійсне волевиявлення особи та роз’яснити правові наслідки його складання. Реалізація заповіту багато в чому залежить від правильності його складання. Розпорядження заповідача мають бути викладені ясно та чітко, щоб не викликати сумнівів або суперечок після його смерті, та містити вказівку лише на те майно і майнові права, які підлягають успадкуванню. При посвідченні заповіту нотаріус не зобов’язаний перевіряти, чи є в наявності те майно, яке в ньому вказане. — Якою є процедура складання, документального оформлення і посвідчення заповіту? — Особиста участь заповідача при складанні заповіту є необхідною. Заповіти підписуються у присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальну дію. Однак якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених, заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено. Заповіт складається не менш як у двох примірниках, один з яких залишається у справах нотаріуса, а інший видається заповідачеві. Текст примірника заповіту, що видається нотаріусом заповідачеві, викладається на спеціальному бланку нотаріальних документів, який має багатоступеневий захист від підробок. У випадку втрати заповіту за письмовою заявою зацікавленої особи видається дублікат втраченого документа, який за своїм юридичним значенням прирівнюється до оригіналу заповіту. — Читачів також цікавлять витрати, пов’язані з оформленням документів. — За посвідчення заповіту державні нотаріуси справляють державне мито у розмірі 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Як видно, витрати в даному випадку не залежать ні від кількості, ні від вартості майна, що заповідається. Приватні нотаріуси державного мита не справляють, а за вчинення нотаріальних дій отримують плату, розмір якої визначається за домовленістю між нотаріусом та особою, яка до нього звернулася, однак він не може бути меншим, ніж розмір ставки державного мита, що справляється державними нотаріусами за аналогічні дії. Усі заповіти, складені та посвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, підлягають обов’язковій реєстрації у спеціальному Єдиному реєстрі заповітів і спадкових прав.
