Років із тридцять-сорок тому вся Європа страждала від футбольних хуліганів, особливо англійських. Цю проблему поступово було вирішено — про те, як це відбувалося, зняті кінофільми, написані книжки, захищені дисертації. Не знали бідолашні європейці, що владнати ситуацію можна було набагато простіше. Як вирішують її українські футбольні чиновники.
У нашій Федерації футболу сидять розумні й місцями освічені люди. Вони знають, що ультрас, як тепер називають себе активні уболівальники, існують лише там, де їх можуть побачити і почути. Донедавна таким місцем були українські стадіони під час футбольних матчів. Тепер все змінилося. Точніше — змінюється.
Першим українським футбольним клубом вищої ліги, в якого не було і немає уболівальників, став донецький "Олімпік". Він уже п'ятий рік грає винятково для власного президента, його рідних та знайомих, а також рідних та знайомих футболістів і тренерів. Коли й заходять на матчі вболівальники, то це прихильники суперника. Краса — жодних штрафів за піротехніку, бійки, плакати, вигуки чи співи.
Цього року до "Олімпіка" приєдналися ще два мертвонароджені проекти — чергові реінкарнації київського "Арсенала" та ФК "Львів". У них теж немає й не може бути уболівальників. Як наслідок, маємо змогу побачити ідеальний, як для Федерації, футбол. Такий, як нещодавній матч між "Олімпіком" та "Арсеналом", де благосну тишу порушували лише поодинокі каркання ворон, українські матюки футболістів й італійські — імпозантного тренера на прізвище Раванеллі.
Все правильно — у лісі не заведеться риба, а в морі — зайці. Там, де на трибунах немає глядачів, не буде й ультрас та інших хуліганів. Особливих успіхів у боротьбі з ними досягнуто в нижчих лігах, де арен без відвідувачів щороку більшає.
Одне заважає футбольній ідилії — на ігри кількох усім відомих клубів уболівальники все ж таки досі ходять. А значить, є й ультрас. Федерація, звісно, бореться з цим, регулярно караючи клуби, точніше один із них, матчами без глядачів. Однак до повного успіху поки далеко.
