Які ділянки — війна надворі! Війна, яка іще невідомо коли і невідомо чим закінчиться! Кричати було нелегко — одразу ж станеш ворогом, який не шанує ветеранів, які ціною свого… і так далі, і так далі. І навіть якби кричав в усі репродуктори, все одно б не почули! Бо не про Україну думали, не про її долю, а про ділянку землі, яку можна задурно урвати вже зараз! Де тепер ті «активісти», що пікетували сесії, вимагаючи ділянки для «ветеранів АТО»? Куди зникли? Знаю ж, що не всім ці ділянки дали. Бо ще тоді, десять років тому, збагнули, що за таких темпів зростання числа «ветеранів» ніякої землі не вистачить! Чому ні? Вже забули про «ліквідаторів» аварії на Чорнобильській АЕС, яких у нас на початку дев’яностих був чи не кожен другий? Чомусь не нагадують нині про себе нещодавні вимагачі земель «для ветеранів». Час змінився. Але не змінились місцеві крикуни, які так і пруться щось накаламутити навколо людської біди. Ви спочатку портрет бандита Музичка заберіть від портретів героїв! Але ні! Не спиться і не лежиться! Все прагнуть вже зараз вшанувати героїв! Ніхто ж не проти. Вшанувати героїв — це святе! Але для початку слід захиститися від ворога, а до цього ще дуже далеко. Треба думати, як вижити, як зберегти Україну, а не про те, кому і де ставити чи не ставити монументи. Інакше монументи на нашій землі будуть ставити вороги! І коло них тоді точно буде хтось із нинішніх активістів. Сподіваюсь, що до цього ніколи не дійде. А щоб не дійшло, давайте ще раз згадаємо про АТО і припинимо сварки навколо героїв. Для цього ще буде час. Можливо, вже після нас…
Микола Несенюк: Згадаймо АТО!
Спостерігаючи чергову метушню «громадських активістів» навколо пам’яті загиблих героїв, не можу відігнати від себе спогад про АТО. Не про війну, що почалася 2014 року і яку наша тодішня влада панічно боялася назвати війною, а про земельні ділянки під забудову для «ветеранів АТО», навколо яких точились скандали у міській раді. Ледь не до бійок доходило! Хотілось кричати — ви що?
Поділитися цією статтею
