Тараканівський форт, що на Дубенщині, продовжує знаходитися на балансі місцевої військової частини, яка не лише не бачить майбутнього цієї історичної пам’ятки, але й не докладає жодних зусиль, щоб захистити дубенчан від небезпеки, яку вона несе. В свою чергу, нова влада району також не ставить собі за мету ні реставрацію, ні законсервування даного об’єкта. А жертвами підземелля форту стає тим часом все більше людей.
…19-річний дубенчанин Руслан став бранцем підземель Тараканівського форту. Похмурі склепіння, притрушені пилом та мороком коридори Тараканівського форту, незважаючи на регулярні заборони та перестороги, ніби магніт, продовжують притягувати до себе молодь, відчайдухів-слідопитів, гостей Дубенщини. Навіть попереджувальна табличка із метровими заввишки літерами не відіб’є в охочих до усього таємного та незвіданого бажання вивчати закутки фортифікаційної споруди. Навряд чи хтось надто зважає на те, що у минулому році форт «заточив» у власних підземеллях двох юних дубенчанок, одна з яких отримала серйозну травму хребта, інша — відкритий переломом руки. У 2003 році у форту також серйозно постраждав молодий чоловік. — Жоден рік не обходиться без подібних випадків, — резюмує завідуючий травматологічним відділенням Дубенської міської лікарні Мирон Павлів. — Ось і нині маємо пацієнта: 19 річного юнака «швидка» 17 липня доправила до відділення. Після обстеження наші фахівці діагностували у хлопця перелом ключиці, численні забійні рани, закриту черепно-мозкову травму. Мирон Павлів пригадує колишніх пацієнтів — жертв Тараканівського форту та відзначає, що юнаку, в певному сенсі, пощастило, адже його стан нині оцінюється як задовільний. Додому хворого завідуючий відділенням пообіцяв «відпустити» за 5-6 днів. Побитий та поламаний Руслан, відверто кажучи, не був у захваті від нашого візиту. Перше, що сказав: — Навіть не хочу про це говорити та згадувати. Згодом Руслан розповів: — Ми з компанією гуляли Фортом. Крім пива — нічого міцнішого не вживали. Чесно!.. Мені довелося відійти від хлопців по потребі, зайшов за виступ стіни і незчувся як полетів у прірву. Мене тривалий час не було, тож друзі кинулися на пошуки, але знайшли мене інші люди та й то випадково — у мене в кишені був мобільний телефон, він почав дзвонити. Над запитанням: чи вирушить у Тараканівський форт знову, Ігор промовляв: — Ох, певно, що не швидко я туди піду…
