Як і всі нормальні люди, я вірю у потойбічне життя. Скажете, що усі зараз вірять, час такий, а раніше у комунізм усі вірили, бо час був інший? Неправда — час завжди був однаковий. А щодо віри, то потойбічне життя краще за комунізм хоча б тому, що ніхто ще не намагався побудувати його в окремій державі під керівництвом окремої партії. Отже, коли ми віримо у життя після смерті, то маємо вірити й у те, що ті, хто вже не з нами, мають уявлення про те, що тут без них відбувається. Якщо так, то я хочу щиро подякувати усім, кому довелося залишити цей світ під час епідемії невідомо чого, яка невідомо як прокотилася по країні, залишивши по собі мільйони зіпсованих одноразових пов’язок, кілька сотень людей, котрі з багатих стали дуже багатими, а також рейтинг найголовнішої борчині проти вказаної епідемії.
Як і всі нормальні люди, я вірю у потойбічне життя. Скажете, що усі зараз вірять, час такий, а раніше у комунізм усі вірили, бо час був інший? Неправда — час завжди був однаковий. А щодо віри, то потойбічне життя краще за комунізм хоча б тому, що ніхто ще не намагався побудувати його в окремій державі під керівництвом окремої партії. Отже, коли ми віримо у життя після смерті, то маємо вірити й у те, що ті, хто вже не з нами, мають уявлення про те, що тут без них відбувається. Якщо так, то я хочу щиро подякувати усім, кому довелося залишити цей світ під час епідемії невідомо чого, яка невідомо як прокотилася по країні, залишивши по собі мільйони зіпсованих одноразових пов’язок, кілька сотень людей, котрі з багатих стали дуже багатими, а також рейтинг найголовнішої борчині проти вказаної епідемії. І не має значення, що стало причиною завершення вашого земного шляху. Волею долі всі ви лягли у ту саму статистику, завдяки якій нас так сильно налякали смертельним вірусом. Примусили стежити за здоров’ям, частіше мити руки та інші частини тіла, уникати зайвих контактів, коротше, жити чистіше, ніж до того. Таким чином, не лише ваше життя, а й ваш відхід у небуття був корисним для суспільства у цілому, а для окремих його членів особливо. Вам пощастило, що вас не стало не просто так, а із глибоким підтекстом, який примусив усіх нас по-іншому подивитись на наше буденне життя. Ви не перші, й не останні, чиєю смертю було виправдано щось велике і серйозне. Я радий за вас, і водночас мені тривожно за нас, за тих, хто залишився поки на цій землі. Приклад епідемії показав, що вмирати просто так, не ставши статистичним підтвердженням чиєїсь злочинної недбалості, чийогось героїзму або чиєїсь мудрої політики, вже не просто нецікаво. Це шкідливо для суспільства. Хто це дозволив нам вмирати просто так? Хто дав таке право? Колишній режим, я маю на увазі комуністичний, лише на тому й тримався, що народ гинув виключно за «правоє дєло» і ніхто не мав права сумніватися у правоті того «дєла». Щойно попустили, як комунізм поступово почав розвалюватися, поки не зник остаточно, залишивши по собі самі лише монументи своїм вождям. Тепер слід згадати про міць колишньої держави і відродити її в нових історичних умовах. Тепер кожен, хто остаточно прийняв горизонтальне положення, має вважатися або жертвою правлячого режиму, або жертвою опозиції, яка не дає уряду нормально працювати. Не упустити жодного, повернути на свою користь всі без винятку похоронні процесії, аби згорьованих родичів об’єднувало відчуття спільної боротьби задля перемоги, в якій віддала життя дорога їм людина. Тому ще раз дякую усім, хто став мовчазним (причому назавжди) підтвердженням страшної епідемії, яка прокотилася Україною й була зупинена завдяки самі знаєте кому. Тим, хто піде у той світ після вас, не пощастило. Вони просто помруть, не ставши жертвами епідемії й не принісши цим останню користь тим, хто залишився. Хоча, може, я помиляюся. Може, епідемія ще повернеться? Може, ніякого потойбічного життя насправді немає, тому й дякувати жертвам цієї епідемії немає сенсу? Хіба що просто пом’янути, шкодуючи за тим, що не встигли вони віддати свої голоси за ту, яка так хотіла їх урятувати.
