Рівнянка Алла Матвійчук легко спростує банальні твердження про шлях до чоловічих і жіночих сердець. Адже, як досвідчений лікар-кардіолог, переконалася на практиці, що шлях до будь-якого серця пролягає через маленький надріз під ключицею. Спеціальний зонд обережно проходить через вену і потрапляє до порожнини найголовнішого людського органа. І прокладаючи цей шлях, лікар не має права на щонайменшу помилку.
— Пані Алло, чи легко знаходити шлях до людських сердець? — Кардіологія — складна галузь медицини. Мій шлях у ній розпочався з Тернопільського медінституту і продовжився роботою в кардіореанімації міської лікарні, стажуванням у Польщі, Інституті Амосова, Шалімова. Ще коли працювала у кардіореанімації, усвідомила, що кардіолог, як і будь-який лікар, не має права на помилку. У відділенні лікувались найтяжчі хворі з інфарктами, аритміями. І коли вдається повернути людину до життя, відчуваєш, що професія кардіолога — це не просто робота, а справа всього життя. Я виросла у сім’ї лікарів, батьки часто брали мене на роботу, тож із раннього дитинства визначилась з обранням професії. — Ви й досі працюєте в кардіореанімації? — У відділенні кардіореанімації я пропрацювала 15 років. Але медицина сьогодні швидко рухається вперед, з’являються нові напрями та методи лікування. Після стажування у польській кардіохірургічній клініці в Забже я навчилася проведення ехокардіоскопії, біопсії серця, лікування пацієнтів з складними аритміями. Застосовую отримані знання на практиці в кардіологічному відділенні №2 міської лікарні, в якому лікуються хворі із порушеннями серцевого ритму. Займаюся встановленням кардіостимуляторів. Це складне медичне втручання, але в усьому світі його здійснюють не кардіохірурги, а кардіологи. Кардіостимулятор — це імплантант, який контролює роботу хворого серця, страхує його від раптової зупинки. Нові прилади дозволяють не тільки забезпечити синхронну роботу серця, але й мають програми, які запобігають аритмії та допомагають продовжити та покращити якість життя хворим із серцевою недостатністю. Прикро, що нині держава фінансує придбання лише невеликої кількості кардіостимуляторів. Пацієнти змушені за власний кошт купувати життєво необхідний апарат. І нерідко це пацієнти працездатного віку. При тому, потреба в застосуванні такої методики лікування в десятки разів вища... Також нині займаюся приватною практикою, застосовую новітні кардіологічні методики. Приміром, дуже добре себе зарекомендував метод ЕКГ по телефону. Його суть полягає в тому, що до тіла пацієнта прикріплюють спеціальні датчики, які фіксують збої сердечного ритму і пацієнт при погіршенні самопочуття має змогу в будь-який час і будь-звідки по телефону передати лікарю результат ЕКГ. — Хто є пацієнтами приватного лікаря? — Мої пацієнти — люди середнього достатку. Також звертаються люди, які зіткнулися з нетактовним чи грубим ставленням у державних медзакладах. — А як сім’я ставиться до вашої постійної зайнятості роботою? — І чоловік, і донька, і син підтримують мене в усьому. Вони звикли до моїх постійних відряджень і поділяють моє ставлення до улюбленої роботи. Діти змалку росли самостійними. Нині мій син — студент політехнічного інституту, донька — школярка. — Шлях до серця чоловіка легко було знайти? — Коли ми одружувались, то я ще не була кардіологом. Ми із чоловіком були однокласниками. Довго придивлялися одне до одного, перш ніж побратися. Одружилися через чотири роки після закінчення школи. Чоловік мій військовий, тож ми деякий час жили в Польщі, і там народився син. — Як проводите вільний час? — Люблю грати на гітарі, пишу музику. Закінчила музичну школу по класу фортепіано. Також подобається мені створювати фасони одягу і втілювати їх у життя. Але на все це зараз немає часу. Сім’єю любимо ходити в гори. Побували в Карпатах, Кавказьких горах. Найвища вершина, яку вдалося подолати, — 2500 метрів. Це було на Кавказі. На вершині гори знаходиться консервна банка, в якій лежить записка з іменами тих, хто останній підкорив висоту. Той, хто дістається вершини, забирає записку попередників і зносить її на гірську базу. Натомість залишає записку із власними координатами. Маємо домашнього улюбленця — черепаху Наташку. У черепах статева зрілість настає у вісім років, а нашій Наташці поки сім, і ми ще не знаємо, чи не доведеться нам змінювати її імя на чоловіче. — Ви займаєтесь улюбленою справою, маєте гарну родину. Про що мрієте ще? — Мрію постійно йти вперед. Навіть якщо на 150 відсотків впевнена, що нічого не вийде, все одно рухатимусь тільки вперед. За знаком зодіаку я близнюк, а вони ніколи не сидять на місці... І ще я мрію про німецьку вівчарку.
