Цією історією ми продовжуємо розповіді про тих, хто не з власної волі опинився на Рівненщині. Ув’язнений Городищенської колонії 34-річний мешканець Феодосії Руслан Бутко відбуває покарання як замовник убивства.
...Руслан із своєю дружиною Іриною замовили Віктору вбивство підприємця, свого колишнього ділового партнера Олександра, пообіцявши заплатити 4 тисячі доларів. З рушниці, яку привіз Руслан, Віктор зробив обріз, дерев’яну частину спалив, а рештки стволів — викинув у вигрібну яму. Своїм автомобілем подружжя привезло його увечері на вулицю, де мешкав підприємець. Стріляти у нього у той вечір не стали, щоб не зчиняти зайвого галасу, адже повертався він додому не сам, а з дружиною і дитиною. Наступного разу подружжя показало Віктору будиночок на березі моря, біля якого стояв водний мотоцикл підприємця. Вбити жертву вирішили у День міста, коли розпочнеться салют — за ним пострілів було б не чути. Виманити жертву з дому взялася Ірина. — Я хочу з тобою поговорити, приходь до будиночка біля моря, — сказала Ірина Олександру по мобільному, і той погодився. Проте в Олександра на той час зламався водний мотоцикл. Він спершу зустрівся з Іриною, випив з нею трохи шампанського, поговорили по справах, а по тому викликав ремонтників, щоб ті полагодили мотоцикл. Отож убивці довелося чекати, щоправда, недовго, бо ремонтникам знадобилось якихось 15 хвилин, щоб усунути неполадки. Олександр розрахувався за роботу, пригостив чоловіків кавою. А коли ті поїхали, зателефонував іншій знайомій: — Я сиджу на березі один, всі мене покинули, п’ю шампанське та дихаю морським повітрям! Але приїхати на побережжя жінка відмовилась. Можливо, саме це і врятувало їй життя. Пити самому не хотілося, І Олександр сів в авто, щоб повернутись додому. Зачинив двері та від’їхати не встиг, бо незнайомий чоловік, який раптово з’явився біля авто, постукав до нього у вікно. Це був Віктор. Олександр привідчинив дверцята, щоб почути, що каже йому незнайомець, і в ту мить пролунали постріли. Олександр у шоковому стані ще зумів натиснути на газ, і авто зрушило з місця. А убивці довелося... втікати. За кілька хвилин сусід Олександра прокинувся від того, що хтось безперервно сигналить. Він вибіг на вулицю і побачив авто Олександра. Водій лежав обличчям та кермі та стікав кров’ю. Сусід викликав швидку допомогу, проте лікарям врятувати життя чоловіка не вдалося. — Після того, як я зробив постріли, водій натиснув на газ, і його авто зникло з моїх очей. Я подумав, що він залишився живим. Я почував себе дуже погано, отож берегом моря пішов додому. Про те, що Олександр мертвий, я довідався згодом, прочитав про це у газетах, — скаже пізніше слідчим Віктор. Замовники убивства розраховуватись за роботу з ним не поспішали, і Віктору довелося кілька разів нагадувати про гроші, а потім вмовив, щоб вони влаштували його на роботу таксистом. Йому дали стару «Волгу», машина мала бути винагородою за вбивство, а решту боргу замовники обіцяли виплатити грошима. Після похорону загиблого до дружини вбитого прийшла Ірина, яка була партнером Олександра по бізнесу, і запропонувала вдові свою допомогу в управлінні ринком. Але почула відмову. Коли Віктор почав поводитися нервово, ніби відчуваючи, що міліція ось-ось вийде на його слід, Ірина спробувала його заспокоїти: «Не хвилюйся, у мене є зв’язки. Знайдемо наркоманів та «повісимо» на них це вбивство». Та зробити цього не вдалося. І замовники, і виконавець за деякий час опинились у міліції. Хоча сиділи у різних камерах, Ірина вмудрилась відправити Віктору аж 18 записок, у них просила змінити свідчення, благала, щоб Віктор взяв провину на себе. Ірина сподівалась, що з чоловіком Русланом зуміють вийти на волю. Віктор на вмовляння Ірини не погодився та добровільно видав записки міліціонерам. Судово-почеркознавча експертиза підтвердила, що 17 із 18 записок писала Ірина. — Віктор та Руслан отримали по 14 років позбавлення волі, Ірина — 11, Руслан відбуватиме це покарання у нас на Рівненщині, його спільники — в інших колоніях України, — повідомив «РВ» рівненський спецпрокурор Василь Овдіюк. З’ясувалось, що Олександру Ірина помстилась за те, що він фактично «викинув» її із свого бізнесу. Спершу Олександр із своєю дружиною створили фірму, яка опікувалась місцевим ринком та автостоянками. В «долю» взяли Ірину. Відсотки статутного фонду товариства з обмеженою відповідальність партнери розподілили так: 50 — ініціатору, 1 — його дружині, а 49 — Ірині. Вона так активно взялася за справу, що незабаром почала контролювати роботу всього ринку. Ії партнер зрозумів, що жінка хоче стати єдиною власницею їхнього підприємства і подальші її вчинки стають непередбачуваними. Отож Олександр зібрав правління товариства і відсторонив жінку від ведення справ, а її частку — 49 відсотків — було вирішено передати в статутний фонд підприємства. Ці зміни ще не були зареєстровані розпорядженням Феодосійського міськвиконкому, отож Ірина могла оскаржити рішення правління в суді, проте вона цього не зробила, а вирішила помститися своєму кривднику по-жіночому й організувала його вбивство.
