Сирена повітряної тривоги стала неодмінним атрибутом нашого життя. Під цю сирену ми робимо все — прокидаємось вранці, засинаємо чи не засинаємо вночі, йдемо на роботу чи в інших справах, працюємо та відпочиваємо, ну і, звісно, йдемо до укриття. У перші дні звук сирени викликав страх і стан близький до паніки. Тепер це все потроху відходить — життя зупинити не можна. Тому під звук сирени люди продовжують рухатись туди, куди збиралися. Лише із супермаркетами незручно — люди мають стояти біля їхніх зачинених дверей до закінчення тривоги. А це безпеки не додає.
Хоча безпека — це таке! Ніхто з нас нині ні від чого не застрахований, і ніхто ні на що не приречений. Тому сирена повітряної тривоги виконує, окрім основної, ще й кілька додаткових функцій. Під час сирени починаєш розуміти, що перед тим все було краще, ніж тепер. Так само думаєш, коли тривога припиняється. Це теж маленьке щастя — на цю мить все минулося! І таке щастя у нас по кілька разів на день і на ніч! Плюс сирена не дає впасти у безпричинну ейфорію з приводу наших перемог, яку щодня сіють серед нас спеціально навчені люди. Наслухаєшся оце про те, що вороги вже зовсім знесилені й незабаром побіжать від нас додому, зрадієш, а тут сирена згори! Значить, не все так прекрасно в найближчій перспективі.
У ці весняні дні на вулицю вдень виводять дітей — це роблять ті, хто не зміг чи не захотів вивезти цих дітей за кордон. Дитячий гамір змушує на якийсь час забути, що навколо війна. Але й тут гуде сирена, і діти йдуть додому чи до найближчої схованки. Цікаво було б дізнатися, як вони це сприймають, наскільки розуміють чи не розуміють небезпеку? Колись вони виростуть і згадають про це. А поки що лише сирена…
Гадаю, що немає серед нас таких, хто не хотів би, аби ці сирени замовкли раз і назавжди. Просто зараз або хоча б завтра. Поділився цим бажанням із розумною людиною. І отримав відповідь — коли сирени враз замовкнуть і не гудітимуть, це нічого доброго не означатиме. Тому що це буде кінець війни. І якщо сирени замовкнуть завтра, це означатиме, що вороги нас перемогли. Наша ж перемога буде не завтра і не за тиждень — усі це добре розуміють. Тому нехай ця сирена ще погудить. Ми вже звикли…
Микола НЕСЕНЮК.
