Розглядаючи старі світлини міських зимових вулиць, якими рівненські пані сміливо простують у туфельках чи невисоких черевиках, складається враження, що тодішні «комунальники» прибирали від снігу тротуари краще, ніж нинішні. Однак погортавши старі газети, можна знайти чимало дуже близьких сучасним реаліям сюжетів, у тому числі й кримінальних. Вони засвідчують, що боротьба зі сніговою стихією за жодної влади не була сильною стороною повітового чиновництва.
Наприклад, тижневик «Wołyń» від 7 січня 1934 року пише, як, усупереч розпорядженню магістрату, деякі приватні власники не прибирають вчасно сніг біля своїх будинків, чим створюють незручності й небезпеку для пішоходів, бо останні через це змушені пересуватися проїжджою частиною. А це, в свою чергу, створює аварійні ситуації на дорогах. Причому, як пишуть репортери, ожеледиця і неприбрані тротуари навіть на головних вулицях Рівного.
«…Про вулиці на околицях міста й говорити годі, — пише кореспондент «Wołyń». — Тротуари вкриті товстим шаром льоду… Навіть особи, до обов’язку яких входить слідкувати за санітарним станом міста, не прибирають лід біля своїх будинків. Як, наприклад, один із службовців староства, що мешкає на вулиці Пілсудського».
Тижневик описує також наслідки такого неподобства: «Глиби льоду, присипані снігом ями зробили тротуари місцем не для пересування, а такою собі пасткою, де будь-якої хвилини можна ушкодити собі кінцівки». «…Травмуються люди через падіння, ламаючи руки. Такий випадок трапився нещодавно з матір’ю одного з рівненських адвокатів. Виникає питання: чому не застосовується до впертих власників будинків, що не виконують розпоряджень, штрафів? Невідомо!».
Ще один тогочасний часопис — «Wiadomości Wołyńskie» — описує дорожньо-транспортні пригоди, що трапились на вулицях Рівного через ожеледицю та снігові замети: «Сани, запряжені непідкованими кіньми, які послизнулись, рухаючись схилом по вулиці Білій, зачепили пішохода Йосля Зафрана, працюючого в млині Канделіса. Лікарі не покладають надії, що травмований Зафран залишиться живим».
Ось як описує пригоду на вулиці Білій, частина якої пролягає уздовж залізничної колії, репортер «Відомостей Волинських»: «Внаслідок недбальства на перегоні через вулицю Білу ледве не сталася ввечері 16 лютого катастрофа, яка могла мати трагічні наслідки. Товарний вагон, підштовхуваний локомотивом, виїжджаючи з воріт млина, вдарив у сани, якими переїжджав вулицю Кшивоблоцький, капітан 13-го полку, з дружиною, а також поручник Хілінський з візником. Завдяки миттєвій реакції вищеназвані офіцери змогли викинути із саней пані Кшивоблоцьку і фурмана, після чого самі вистрибнули, не отримавши складних травм. Наполоханих коней солдати впіймали аж біля казарм військового містечка. На цей випадок звертаємо особливу увагу залізничного керівництва, яке можливо зрештою накаже підлеглим неухильно і чітко дотримуватись правил на перегоні через вулицю».
Нарікали репортери й на неналежне утримання і облаштування деяких вулиць міста, що в зимовий час є небезпечними для пішоходів. Наприклад, вулиця Фабрична не має ані тротуарів, ані навіть бордюрів, які б відділяли пішохідну частину від проїжджої.
У числі від 22 лютого 1931 року «Wiadomości Wołyńskie» писали: «Вкрита товстим шаром заледенілого снігу проїжджа частина створює таку небезпеку, що проїжджаючі селянські сани зсуваються з дороги і калічать перехожих. Нинішньої зими є вже три жертви такого стану вулиці. Дві жінки, придушені саньми, померли. Третьою жертвою став касир млина Канделіса, який внаслідок удару саньми зламав ноги і в дуже тяжкому стані перебуває в лікарні. Чи ж можна нарешті цю справу врегулювати і дбати хоч якось про безпеку громадян на вулиці Фабричній, які також платять податки?».
Утім, попри те, що тодішня влада не завжди вчасно і адекватно реагувала на виклики стихії, на давніх зимових світлинах ми бачимо здебільшого усміхнених і радісних рівнян, які максимально користуються нагодою активно і з користю для здоров’я провести зимові дні.
Вочевидь, активний зимовий відпочинок — це те, що об’єднує і сучасних рівнян, і їхніх прародичів. Бо, певно, кожен із сучасників пригадає розповідь бабусі-прабабусі про те, якими сніжними і морозними були колись зими, і як вони ковзалися на санчатах, лижах і ковзанах. Звісно, тон задавали молодь і діти. Але й дорослі нерідко не могли встояти від спокуси, щоб не долучитися до снігових розваг.
На початку ХХ століття у Рівному ковзанкою слугували річка Устя та ставки навколо палацу князів Любомирських — теперішня наша «Лебединка». У той час мали свої ковзанки вояки польського гарнізону у військовому містечку, єврейське спортивне товариство «Хасмонея» — біля старого палацу Любомирських. «Хасмонея» перетворювала на льодову арену футбольне поле, на якому влітку тренувалась одноіменна футбольна команда. Взимку на полі тренувались хокеїсти. А також могли покататись усі охочі, хто хоч трохи тримався на ковзанах. Для лижників улюбленим місцем були пагорби заміського гаю Грабник, де в 1933 році відкрили парк імені Мостицького. У ті ж 1930-і лижників можна було побачити й на засніжених вулицях центру міста. І нікого це не дивувало.
Світлана КАЛЬКО.
