”У спектаклі про Ісуса Христа я грав апостола”
— Женю, тачка, звичайно, крута, слів немає. Думаю, коли ти тільки почав працювати в «Кварталі», і не мріяв про таку…
— З перших днів мої гонорари в «Кварталі» були незрівнянними з тим, що я мав до цього. І я відразу почав їздити на таксі. Така розкіш була, уявіть — в офіс і назад на таксі!
— Що ще зміг собі дозволити?
— Крутий мобільний — відразу купив, це ж обов’язково. Дискотеки, ресторани — раніше не міг собі дозволити. А потім так це все полюбив!
— Твоє дитинство минуло в невеликому донбаському містечку. Ти, мабуть, хуліганом був…
— Навпаки, вчився непогано, відвідував шкільний театр. Ніколи не хуліганив, не бився. Ріс зразковим хлопчиком.
— Ти вже тоді комічні ролі грав?
— Якщо чесно, у шкільному театрі я більше співав. Дуже мені це подобалося. А коли закінчив Луганський коледж культури й мистецтв і працював у театрі, пішли серйозні ролі. Грав апостола в спектаклі про Ісуса Христа. Серйозний хлопець, мій герой… Щоправда, тексту в нього було дуже мало. Тоді я був далекий від комедійного жанру.
— І хто ж тебе сюди затяг?
— Звісно, КВН! Спочатку команда коледжу, потім — «Ва банкъ». Затягнуло страшно. Театр я через це залишив, зрозумів, що не моє.
— Ризиковано. Особливо враховуючи, що «Ва банкъ» не входив у вищу лігу, а тому часто миготіти в телевізорі не випадало.
— Мені пощастило — коли команда перебувала на межі розпаду, у Луганськ подзвонив Вова Зеленский і покликав мене у свій новий проект. Це було в 2005 році. З першої ж репетиції я став актором «95 кварталу». Навіть не очікував, що все так швидко трапиться. Безболісно влився в колектив, відразу почали працювати.
”За лаштунками в нас одна пляшка коньяку на всіх”
— «Діди» не ревнували тебе — мовляв, щойно прийшов, а одержує гроші нарівні з усіма?
— Я знав, якщо стільки одержую, виходить, вартий цього.
— Через твої ролі багато хто вважає, що ти небайдужий до алкоголю…
— Це одна жовта газета зробила з мене алкоголіка: мовляв, перед концертом я напиваюся як свиня й ходжу за сценою із пляшкою. Перед початком виступу для куражу — це нормально. Одна пляшка коньяку на всіх, грамів по 50 на кожного виходить.
— Про кого з популярних артистів ти змінив свою думку, познайомившись ближче в роботі?
— Зізнаюся, що «попсу» я ніколи не слухав і особливо не поважав. Але поспілкувавшись із Філіпом Кіркоровим і Сосо Павліашвілі, зрозумів, що ці люди дуже багато працюють, просто «пашуть»! І щоб досягти такого ж ефекту, стати знаменитим, треба теж «пахати».
— У житті ти користуєшся своєю популярністю — при зустрічі з ДАІ, наприклад?
— А я не знаю, як поводитися у таких випадках. Блондинки, скажемо, починають відразу даішникам посміхатися. Я ж буду сидіти до кінця з тупим обличчям і чекати, поки випишуть штраф. Ну а що, говорити: подивіться, я з «Кварталу», що ж ви мене не пізнаєте? Поки, слава Богу, дядьки-даішники мене особливо не турбують.
— Може, це Луценко дав таємну директиву тебе не чіпати?
— (Сміється). Ні, він за справедливість, повинен виконувати закони, незважаючи на особу.
— Луценко часто буває на ваших виступах. Не ображається на тебе за пародії? Особливо за пісню «Юра, прости…», виконану після його першої відставки?
— Юрій Віталійович — молодець. Думаю, політики можуть позаздрити його почуттю гумору. Він приходив до нас за лаштунки, ми познайомилися. Тепер при зустрічі завжди говорить: «Здрастуйте, Юрій Віталійович!», а я йому відповідаю «Добрий вечір, Юрій Віталійович!». Абсолютно адекватна людина й мужик гарний.
— А інші політики не ображаються?
— Траплялося таке, що дзвонили до нас в офіс від імені деяких політичних сил: «Чи не можна «тихіше»?» або «Що ми вам зробили?». Але погроз поки — (старанно стукає по столу) — не надходило. Хоча моя мама із цього приводу дуже хвилюється.
— Ти, мабуть, людина не конфліктна…
— Мені спокійніше жити без лементу, галасу, бійок. До речі, зараз навіть і не згадаю, коли в житті останній раз бився. Так що я мирний хлопець.
”У записках пишуть: «Женя, люблю, зателефонуй…»
— Твоя дружина Ксюша (танцівниця з балету «Frеедом». — Авт.) знала, що її чекає?
— Коли вперше прийшла до нас на репетицію, зрозуміла, що все це серйозно й складно. Звичайно, скаржиться зараз, що я вдома не буваю, але що поробиш?
— А коли підросте дочка Варя, твоя дружина, напевно, захоче знову танцювати. Ти готовий до цього?
— Нехай іде, якщо прагне.
— Але це ж нічні клуби, квіти, шанувальники…
— А куди дінешся? Мені ж дарують квіти шанувальниці. Кожному з нас на концертах дарують квіти, м’які іграшки, записки підсувають…
— І що в записках?
— «Женя, люблю! Зателефонуй …». Те ж саме Денису, Вові… Як під копірку пишуть.
— Кажуть, жінку найпростіше підкорити, розсмішивши…
— От цим і підкоряв! Заходив на п’ятий поверх гуртожитку, де проживало 150 дівчат. А нас, хлопців, усього 30. Плюс у мене був телевізор, коротше, «мажорний» такий студент… Я на п’ятому поверсі й розповідав, і показував усе, що бачив у «ящику», в особах. Мав успіх.
— А в тебе є шкідливі звички?
— Крім куріння, немає. Правда, я ще… нігті гризу дотепер… Щоправда, тільки коли футбол дивлюся, нервую.
