Він не ображається, коли його називають просто Лисий. І то правда — не кривий же, не тупий. До того ж дуже чарівний і навіть сором’язливий. У житті практично не жартує, вважаючи, що це справа професійних гумористів, а не акторів. Нещодавно нарешті здійснилася мрія Євгена Кошевого про кіно. Спочатку він озвучив героя фільму «13-й район. Ультиматум», потім зіграв одну з головних ролей у мюзиклі «Козаки» і відразу поїхав у Москву — зніматися в стрічці «Кохання у великому місті-2». На зустріч Женя приїхав на шикарній новій машині «Порш-кайєн».
”У спектаклі про Ісуса Христа я грав апостола” — Женю, тачка, звичайно, крута, слів немає. Думаю, коли ти тільки почав працювати в «Кварталі», і не мріяв про таку... — З перших днів мої гонорари в «Кварталі» були незрівнянними з тим, що я мав до цього. І я відразу почав їздити на таксі. Така розкіш була, уявіть — в офіс і назад на таксі! — Що ще зміг собі дозволити? — Крутий мобільний — відразу купив, це ж обов’язково. Дискотеки, ресторани — раніше не міг собі дозволити. А потім так це все полюбив! — Твоє дитинство минуло в невеликому донбаському містечку. Ти, мабуть, хуліганом був… — Навпаки, вчився непогано, відвідував шкільний театр. Ніколи не хуліганив, не бився. Ріс зразковим хлопчиком. — Ти вже тоді комічні ролі грав? — Якщо чесно, у шкільному театрі я більше співав. Дуже мені це подобалося. А коли закінчив Луганський коледж культури й мистецтв і працював у театрі, пішли серйозні ролі. Грав апостола в спектаклі про Ісуса Христа. Серйозний хлопець, мій герой... Щоправда, тексту в нього було дуже мало. Тоді я був далекий від комедійного жанру. — І хто ж тебе сюди затяг? — Звісно, КВН! Спочатку команда коледжу, потім — «Ва банкъ». Затягнуло страшно. Театр я через це залишив, зрозумів, що не моє. — Ризиковано. Особливо враховуючи, що «Ва банкъ» не входив у вищу лігу, а тому часто миготіти в телевізорі не випадало. — Мені пощастило — коли команда перебувала на межі розпаду, у Луганськ подзвонив Вова Зеленский і покликав мене у свій новий проект. Це було в 2005 році. З першої ж репетиції я став актором «95 кварталу». Навіть не очікував, що все так швидко трапиться. Безболісно влився в колектив, відразу почали працювати.
”За лаштунками в нас одна пляшка коньяку на всіх” — «Діди» не ревнували тебе — мовляв, щойно прийшов, а одержує гроші нарівні з усіма? — Я знав, якщо стільки одержую, виходить, вартий цього. — Через твої ролі багато хто вважає, що ти небайдужий до алкоголю... — Це одна жовта газета зробила з мене алкоголіка: мовляв, перед концертом я напиваюся як свиня й ходжу за сценою із пляшкою. Перед початком виступу для куражу — це нормально. Одна пляшка коньяку на всіх, грамів по 50 на кожного виходить. — Про кого з популярних артистів ти змінив свою думку, познайомившись ближче в роботі? — Зізнаюся, що «попсу» я ніколи не слухав і особливо не поважав. Але поспілкувавшись із Філіпом Кіркоровим і Сосо Павліашвілі, зрозумів, що ці люди дуже багато працюють, просто «пашуть»! І щоб досягти такого ж ефекту, стати знаменитим, треба теж «пахати». — У житті ти користуєшся своєю популярністю — при зустрічі з ДАІ, наприклад? — А я не знаю, як поводитися у таких випадках. Блондинки, скажемо, починають відразу даішникам посміхатися. Я ж буду сидіти до кінця з тупим обличчям і чекати, поки випишуть штраф. Ну а що, говорити: подивіться, я з «Кварталу», що ж ви мене не пізнаєте? Поки, слава Богу, дядьки-даішники мене особливо не турбують. — Може, це Луценко дав таємну директиву тебе не чіпати? — (Сміється). Ні, він за справедливість, повинен виконувати закони, незважаючи на особу. — Луценко часто буває на ваших виступах. Не ображається на тебе за пародії? Особливо за пісню «Юра, прости...», виконану після його першої відставки? — Юрій Віталійович — молодець. Думаю, політики можуть позаздрити його почуттю гумору. Він приходив до нас за лаштунки, ми познайомилися. Тепер при зустрічі завжди говорить: «Здрастуйте, Юрій Віталійович!», а я йому відповідаю «Добрий вечір, Юрій Віталійович!». Абсолютно адекватна людина й мужик гарний. — А інші політики не ображаються? — Траплялося таке, що дзвонили до нас в офіс від імені деяких політичних сил: «Чи не можна «тихіше»?» або «Що ми вам зробили?». Але погроз поки — (старанно стукає по столу) — не надходило. Хоча моя мама із цього приводу дуже хвилюється. — Ти, мабуть, людина не конфліктна… — Мені спокійніше жити без лементу, галасу, бійок. До речі, зараз навіть і не згадаю, коли в житті останній раз бився. Так що я мирний хлопець.
”У записках пишуть: «Женя, люблю, зателефонуй…» — Твоя дружина Ксюша (танцівниця з балету «Frеедом». — Авт.) знала, що її чекає? — Коли вперше прийшла до нас на репетицію, зрозуміла, що все це серйозно й складно. Звичайно, скаржиться зараз, що я вдома не буваю, але що поробиш? — А коли підросте дочка Варя, твоя дружина, напевно, захоче знову танцювати. Ти готовий до цього? — Нехай іде, якщо прагне. — Але це ж нічні клуби, квіти, шанувальники... — А куди дінешся? Мені ж дарують квіти шанувальниці. Кожному з нас на концертах дарують квіти, м’які іграшки, записки підсувають... — І що в записках? — «Женя, люблю! Зателефонуй ...». Те ж саме Денису, Вові... Як під копірку пишуть. — Кажуть, жінку найпростіше підкорити, розсмішивши... — От цим і підкоряв! Заходив на п’ятий поверх гуртожитку, де проживало 150 дівчат. А нас, хлопців, усього 30. Плюс у мене був телевізор, коротше, «мажорний» такий студент... Я на п’ятому поверсі й розповідав, і показував усе, що бачив у «ящику», в особах. Мав успіх. — А в тебе є шкідливі звички? — Крім куріння, немає. Правда, я ще... нігті гризу дотепер... Щоправда, тільки коли футбол дивлюся, нервую.
