Із приміщення школи №11 у Рівному вкрали звукопідсилювальну апаратуру. Звичайний комплект, який дозволяє говорити в мікрофон — раз, і увімкнути необхідну музику — два. Сталося це у переддень свята першого дзвоника і принесло дві проблеми.
Перша проблема звичайна — знайти злодіїв, які поцупили мікрофон, підсилювач та магнітофон. Версій небагато. Матеріальної цінності ці громіздкі речі не мають сьогодні практично ніякої. Користуватися вкраденим удома чи продати кому за пристойні гроші неможливо. Хіба що гривень п’ятдесят за все дадуть. Чи варто заради таких грошей ризикувати свободою, йдучи на кримінальний злочин? З корисливих мотивів вкрасти шкільні гучномовці могли хіба що алкоголіки чи наркомани, здатні на все, аби роздобути хоч якісь гроші. Залишається ще один варіант — крадіжку скоїв хтось із своїх. І не заради грошей, а просто у пошуку пригод. Таке буває у підлітковому віці. Оце й все. У будь-якому разі збитки невеликі. Якщо порівняти їх із сумами коштів, які щороку списують на ремонт наших шкіл — взагалі копійки. І не писали б ми про це, якби крадіжка в школі №11 не виявила ще одну проблему. Гімн наш національний, який є водночас і державним, більшість звикла у належних для цього випадках виконувати «під фонограму». Від шкільного двору до сесійної зали обласної ради картина однакова — із динаміків звучить запис гімну, всі встають і мовчки слухають. Народної традиції співати національний гімн за межами Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей немає. Ось і стоїмо ми належні дві з половиною хвилини мовчки, слухаючи затверджену парламентом версію головної мелодії країни. В особливо урочистих випадках звукозапис можуть замінити спеціально запрошені оркестр, хор чи хор з оркестром. Всіх таке становище влаштовує. Коли ж раптом можливість зіграти мелодію гімну «на магнітофоні» відсутня, виникають конфузи, подібні до того, що стався у школі № 11. Традиційний спів гімну за відсутності апаратури був «зам’ятий». Більшість учасників церемонії відсутності звукопідсилювальної апартаури, мабуть, і не помітила. Тому що кожен директор, завуч чи просто вчитель цілком здатний сказати на урочистостях у масштабах школи так, щоб його почули без мікрофона. Те ж саме стосується і першого дзвоника, який дзеленчав на шкільних подвір’ях задовго до появи звукозаписувальної апаратури, після її появи і, сподіваємось, дзвенітиме ще багато років, незважаючи на технічний прогрес. А із співом гімну щось таки треба робити. Може, з усіх шкіл підсилювачі повикрадати, щоб діти і вчителі співати почали?
