Злодій розплатився з таксистом річчю, викраденою в його найкращого друга

2051 0

Ми у соцмережах:

Злодій розплатився з таксистом річчю, викраденою в його найкращого друга

Дивишся фільми і дивуєшся: які злодії й грабіжники спритні, дотепні, одне слово, симпатяги. Не те що незграби-поліцейські, які ганяються за ними. Але насправді дурість все це. У злочинці йдуть далеко не найграмотніші представники суспільства, і доля аж ніяк їм не посміхається. Ми розповімо вам декілька історій, які сталися в Севастополі, щоб читач не тільки посміхнувся, але й укотре переконався: людина, яка нахабно порушує закон, рано чи пізно за це поплатиться.

Найкрутіше кіно

Гроші, виручені за викрадений музичний центр, Сергій спустив у той же вечір у барі. Легко прийшли — легко пішли, міркував хлопець. Вранці, відчувши сильне бажання похмелитися, він пішов на нову «справу». Звично розгулюючи по своєму мікрорайону, помітив відкриту кватирку під дахом п’ятиповерхівки. Вікна виходили в тихий дворик, де перехожі в такий час бувають дуже рідко. Сергій зайшов у під’їзд. Піднявшись наверх, натиснув кнопку дверного дзвінка. Хазяїв вдома не виявилося. Хлопець задер голову — горище закрите. Не втрачаючи надії, пішов по сусідніх під’їздах, в одному з яких знайшов відкритий люк, через який заліз на дах. Здавалося, удача посміхалася йому. Він зістрибнув на козирок, звідти спустився на балкон потрібної йому квартири, а прошмигнути в кватирку невисокому худому хлопцю і взагалі було легко. Перевернувши зі знанням справи квартиру догори дном, знайшов триста доларів і шкатулку, де лежав золотий ланцюжок із масивною «печаткою». Хазяйновито витягнувши з комори дві великі дорожні торби, злодюжка поклав туди відеомагнітофон «Самсунг», відеокасети, два шкіряних пальта, новенький, ще не розпакований плед, постільну білизну. Покосився на значних розмірів телевізор. Зітхнув із жалем: всього дві руки дала природа людині. І подався на вихід до дверей. У коридорі Сергій побачив телефон і... недовго думаючи, викликав до під’їзду таксі. Не тягнути ж стільки добра на горбу до зупинки! «Трофейний» апарат приєднався до інших речей у торбі. Діловито відчинивши англійський замок, Сергій спокійно вийшов на вулицю, дочекався «тачку» і бадьоро назвав свою адресу. Хвилин за сім були на місці. Після прибуття Сергій сунув руку в кишеню, щоб розплатитися з водієм, але у витягнутій пачці гривень не було — тільки «бакси». З ними розлучатися не хотілося, і хлопець одразу запропонував бартер: — Візьми касету до «відика», шеф! Зовсім новенька. Бойовичок, ліцензіонка. Водій, чоловік середніх років, погодився. Так і розійшлися, обидва задоволені. Відпрацювавши зміну, таксист приїхав додому. Повечерявши, включив відик. Вставив нову касету і розтягнувся на канапі біля екрана в очікуванні задоволення. Але замість актора, який красувався на обкладинці до касети, телевізор представив... приятеля Миколи, з яким любитель відеофільмів дружив не перший рік. Микола і дружина миготіли у весільних вбраннях. Нічого не розуміючи, таксист взявся за телефон. Не додзвонившись по домашньому, набрав мобільний. У трубці почувся хриплуватий голос друга: — Слухаю. — Колян! — радісно закричав власник касети. — Знаєш, що я зараз дивлюся по відику? Весілля твоє дивлюся! — Яке весілля, мене обікрали! — спересердя видихнув Микола. — Я до того й кажу, — радів водій, який про все здогадався, — я ж на весіллі твоєму не був. Звідки, думаєш, у мене касета? Збирайся, я під’їзд запам’ятав!.. Об одинадцятій вечора Сергій, який встиг і похмелитися, і проспатися, «нагострив лижі в бар». Відик і телефонний апарат він вже збув. Інші речі з обкраденої квартири сховав вдома. Мугикаючи під ніс модний мотивчик, хлопець вийшов із під’їзду. Раптом почув чийсь голос: — Та ось же він! Кіноман паршивий! У світлі місяця Сергій помітив знайомого таксиста в супроводі наряду міліції й похмурого незнайомця в цивільному. Думати було ніколи. Сергій стрибнув у кущі палісадника і кинувся навтьоки. Але встиг зробити лише декілька стрибків, як тверда рука схопила його за шиворот. Обм’якнувши, немов кошеня, «герой» гепнувся на землю, просочену дощиком, який йшов півгодини тому...

Візит до дільничного

Останні десять днів Тетяна Дашенко, серед приятелів просто «Дашка», кочувала по чужих дачах, підвалах, горищах. Переховувалася від міліції й від обманутих у найкращих почуттях земляків, «Дашка» промишляла квартирними крадіжками. По кватирках не лазила, тим більше, не вибивала вхідних дверей. У житло людей дівчина проникала «шляхом входження в довіру». Вишукуючи потенційних жертв на тролейбусних зупинках пізніми вечорами, коли є час поговорити по душах у перервах між підходом-відходом громадського транспорту. Маленька, страшенно худа, із погано розвинутими грудьми, вона на вигляд ніяк не тягнула на свої сімнадцять. Років чотирнадцять від сили. Гарненьке личко, чуттєвий рот і великі блакитні очі, обрамовані темними віями. Своїм сумним «сопрано» могла розжалобити, не докладаючи особливих зусиль, кого завгодно. А тим більше жінок середніх років, «травлячи» казки про жорстокосердих предків, які вигнали нещасну дитину з дому за дрібний проступок. Жінки глибоко зітхали і хитали головами. Вони ніколи б так не вчинили з рідною дитиною! Одні в пориві співчуття самі пропонували допомогу: «Куди ж ти підеш серед ночі? Поїдемо до мене, а вранці вирушиш до батьків, прощення просити. Не звірі ж вони, зрештою!..» Інших потрібно було підштовхнути до благого вчинку, несміливо й у той же час наполегливо нав’язатися на нічліг. «Дашка» не гребувала сльозу пустити, могла задурити голову мольбами і закликами до совісті. Не залишайте, мовляв, дитину напризволяще. Вік доброту вашу не забуду! Прокинувшись вранці, добросерді хазяйки виявляли, що «вдячне» створіння випарувалося, прихопивши із собою на пам’ять кілька речей або гроші. «Говорив тобі, не треба її залишати!» — приблизно так, тільки трохи яскравіше дорікали благовірним чоловіки, яких напередодні жалісливі дружини зі сльозима вмовляли не виставляти на вулицю бідну дівчинку. Заяви про крадіжки надходили в Гагарінський райвідділ, де прикмети «Дашки» знали напам’ять. Черговий дзвонив дільничному — представнику «старої гвардії», на очах у якого росла «Дашка» і подібні їй діти. Взявши папочку із собою, капітан вирушав на дільницю і протягом декількох годин затримував «красуню». Вона особливо й не ховалася. Знала: все знову обійдеться. Дізнавшись, що Тетяна в міліції, батьки (ті, що нібито виганяють її з дому) відразу летіли до потерпілих відшкодовувати збитки й вмовляти відмовитися від претензій. Добре, що у сім’ї водилися гроші, та й крала донька дріб’язок. Все так сталося й у черговий раз. Відпускаючи «Дашку», дільничний не стримався: «Й про що тільки думаєш, Тетяно? Набридне мамі з татом твій зад прикривати, і підеш етапом в місця віддалені». Обдарувавши капітану єхидною посмішкою, задоволена красуня поскакала на волю. І в той же вечір знайшла чотирнадцятирічного хлопчака, батьки якого поїхали на дачу. Дурний хлопчисько зрадів нежданій удачі. Ночувати не одному, а з «дорослою» жінкою! Розмазавши соплі захоплення після парування, новоявлений чоловік забувся в солодкому сні. А «Дашка» пішла нишпорити по квартирі. Цього разу вона зрадила власним правилам «багато не брати». Не стримавшись від спокуси, схопила три тисячі доларів, два золотих персні й сережки. Хоча й розуміла: відшкодувати такі збитки батьки не зможуть. Тому вирішила відлежатися на дні, а потім, зігравши ще раз по-крупному, залишити Севастополь. ...Солодко потягнувшись на старому матраці, кинутому на підлогу гаражу, «Дашка» вирішила: час! Натягнувши сукню, висунулася на найближчу зупинку. Час наближався до півночі. На місці оглянулася: людей у формі поблизу немає. У смужці місячного світла стояла лише жінка років тридцяти п’яти із привабливою зовнішністю. Дівиця підійшла, поцікавилася: котрий час. Дивлячись вбік, почала тихенько, ніби сама із собою, розмову: — Що робити? (Шумний подих) Батьків немає, ключ у двері зламався, а тато тільки вранці повернеться... Далі в діло пішли сльози. Повагавшись, жінка, яку звали Наташею, повезла «страждальницю» до себе. Відчинивши двері квартири ключем, Наталія пропустила «Дашку» вперед. У вітальні змовницьки прошепотіла: «Не бійся, з чоловіком я домовлюся!». Зачинивши за собою двері, голосно оголосила: «Ей, народ! У нас гості!». Зі спальні висунулася голова хлопчака років чотирнадцяти. З кухні — кремезна фігура чоловіка у фартуху поверх спортивного костюма і зі сковорідкою в руках. Втім, мешканці дому не цікавили «Дашку». Оцінюючим поглядом вона обвела обстановку й і сумно зітхнула: зірвати великий куш тут не вийде — так собі квартирка, середньої руки. — А ти понишпори по кишенях на вішалці, — перервав її міркування до болю знайомий голос. — На пачку сигарет нашкребеш. Придадуться в камері. Впритул, з посмішкою не без єхидства, на «Дашку» дивився... дільничний.

Зупинка «Доля»

Сутінковий пейзаж за вікнами набрид. Паша перевів погляд на купку пасажирів, які тряслися з ним в одному тролейбусі, й побачив гарненьку дівчину років дев’ятнадцяти. Вузька міні-юбка обтягала тонкі стегна, відкриваючи гарні довгі ноги в туфлях на високій шпильці. Вище пояса спідниці, спокусливо відкривши смужечку засмаглого животика, йшла кофточка ніжного персикового кольору. Глибокий виріз підкреслював апетитні груди, поміж яких красувався золотий «амурчик» — кулон на ланцюжку. «Грам на двадцять потягне!» — з повагою подумав Павло. Дівчина вийшла на «Хрюкінському» ринку і неквапливою ходою вирушила до переходу. Паша кинувся слідом. Порівнявшись, зірвав із шиї дівчини ланцюжок, який так приглянувся, і кинувся навтьоки в подвір’я багатоповерхівок. Зрештою зупинився, щоб віддихатися. Озирнувся: все тихо, слідом ніхто не женеться. Спокійно пройшов до наступної зупинки, вирішивши їхати додому. Постоявши трохи, передумав і захотів відвідати бабусю — перейшов через підземний перехід, всівся в автобус, проїхав кілька зупинок... І засумував: стара знову буде гарчати, огидно ногами шаркати. Що за радість? Вийшов, знову перетнув дорогу, сів у тролейбус і всівся біля вікна, думаючи, що сьогодні покажуть по телеку. Але через ще кілька хвилин знову став каратися сумнівами: а що, власне, йому робити вдома? Одному, в чотирьох стінах? І вирішив Паша відправитися в центр. Посидіти де-небудь у барі біля моря, повітрям подихати, пива випити. Вийшов на зупинці, щоб у черговий раз перетнути дорогу і... не зміркував, захоплений своїми роздумами, що зупинка була та сама — «Хрюкінський» ринок, де він дівчину обібрав. Не помітив і саму хазяйку ланцюжка. Схлипуючи і розмазуючи по миловидному личку сльози, вона розповідала двом міліціонерам про горе, що її спіткало. Раптом, озирнувшись, дівчина скрикнула: — Ось він!!! Ловіть, ловіть його! Через десять хвилин Павла, із заведеними назад руками в наручниках, втиснули в «бобик». Цього разу він вже їхав у правильному напрямку.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також