У власному будинку Надія Мельник, мешканка села Хотин, що на Радивилівщині, облаштувала... музей. Чималенька кімната її будинку заставлена стелажами та обвішана картинами, вишивками, хрестиками та значками. Усі ці речі пані Надія називає своїм багатством. Зібрати колекцію старожитностей допомогли пані Надії односельчани. "Для них вони не мають цінності — звичайний шматок каменю, а для мене це — історія", — розповідає Надія Мельник.
— Цьому серпові — кілька тисяч років, — розповідає пані Надія. — Не менше і наконечникам, списам — вони збереглися ще з первіснообщинного ладу. Найціннішими вважаю речі Висоцької культури, з яких і розпочалося моє захоплення давніми речами. У 90-х роках у селі Полуничне розпочали розкопувати кар'єр для піску, а в ньому люди знайшли дивні черепки, які й принесли мені. Чутки про знахідку дійшли до археолога Ігоря Свєшнікова, який саме в той час вів розкопки у Пляшеві. Ще за студентських часів Ігор Свєшніков досліджував Висоцьку культуру (таку назву вона отримала від села на Львівщині, де вперше її виявили) і одразу ж припустив, що знайдені у піску речі належать саме їй. З того часу ми почали співпрацювати. Археолог доручив мені розпочати розкопки самостійно. У Полуничному я знайшла могильник Висоцької культури. Ми планували розпочати масштабні роботи, проте мій земляк (а Свєшніков також родом із Хотина) помер. Нині я живу тим, щоб таки продовжити розпочату справу. Хочу долучити спеціалістів зі Львова, Рівного. Деякі з них, до речі, уже приїздили до Полуничного. У мене є підозри, що там можуть бути знахідки і скіфських часів. На згадку про працю з Ігорем Свєшніковим пані Надія має предмети поховального обряду Висоцької культури — спеціальні горщечки, в які клали прах мертвих (в цій культурі, межі якої датуються 1100-600 рр. до н.е., мертвих спалювали). На деяких екземплярах, знайдених у Полуничному, зберігся навіть давній орнамент — гілочки ялини. Пані Надія трактує цей символ як знак вічного життя. Збереглися із часів Висоцької культури і дві застібки для одягу, сережки або ж, як їх називають, дармовиси та дитячий браслет із бронзи. Ціла колекція люльок прикрашає полицю у музейній кімнаті Надії Мельник. — Небагато з них зберегли свою первинну форму, адже люльки у нас з'явилися тоді, коли на наші землі потрапив тютюн, у XVI ст., — ділиться знаннями власниця музею. — А оце вже експонати пізнішої доби — Хмельниччини: шабля, яку нещодавно знайшли на місці переправи козаків, стріли, рибальські знаряддя, сокири. Усе належало козакам. Є у домашньому музеї і ціле зібрання зброї часів першої та другої світових воєн. Навіть гільза від морської гармати, вміло перероблена дідусем пані Надії на містилище для пального, знайшла своє місце у куточку. До подвір'я пані Надії нещодавно навідувалася міліція — перевіряла. Все ж таки у хаті зберігається холодна зброя. Набір сапок — ще одна згадка про історію краю. На місці нинішніх полів раніше були панські ліси. Частину з них викупили селяни, повирубували дерева і взялися до обробки землі. Аби позбутися коріння, використовували мотики, які нагадують за формою і розмірами городник. Для звичайного сапання брали сапки, менші за розміром, але відмінні від нинішніх. — А ось це березові цвяшки, якими підбивали підошви, — говорить краєзнавець, показуючи на виставлений ряд різноманітного взуття. — Це не нинішні склеєні чоботи, що розлітаються на ходу. У мене є й дитячі шкіряні черевички, які хотіли забрати у Рівненський краєзнавчий музей — у них таких немає. Чимало побутових речей у музей Надії Мельник належить до радянського періоду. Господиня показує дерев'яні черевики, шкіряні лапті і навіть плетені тапочки, в які взувалися, коли входили до церкви, аби не стояти у святому храмі босими. Цікавий експонат — рушник, вишитий на сході України. — Він у Хотині опинився у 1932-1933 роках, коли за шматочок хліба люди із підрадянської України віддавали останнє, — розповідає пані Надія. — Орнамент цього рушника різниться від наших — у нас вишивки зображають переважно квіти, а на тому рушникові — колоски. Багато експонатів залишилося від дідуся, відомого музики. Зокрема, на стіні висить ікона, яку називають "Благословенником" — нею прадід пані Надії благословляв свого сина на першу світову війну. — Від діда мені залишилося у спадок старе господарство: хатина, стодола, клуня, — продовжує розповідь пані Надія. — Маю багато верстатів. І мрію відкрити в нашому селі цілу садибу-музей. От тільки б кошти знайти, аби все привести до ладу. Окрім садиби-музею, у пані Надії ще купа справ — видати друком книгу про Хотин та Гоноратку. Дослідити історію сіл Коритне та Полуничне, надрукувати окремими збірками 1000 народних пісень, які краєзнавець встигла зібрати з уст старожилів. У Рівненському краєзнавчому музеї знаходиться рукопис Надії Мельник про орнаменти писанок Радивилівського району, а вдома пані Надія зберігає ще один рідкісний приклад досліджень — прізвиськ. Жінка у своєму та сусідньому селі позаписувала прізвиська, дослідивши походження кожного такого "імені". — А скільки ще інформації є у мене в голові, ніде не зафіксованої! — розповідає пані Надія. — Прикро буде, якщо всі мої знання зникнуть. Нині мало ентузіастів, які б займалися дослідженням старовини. Окрім досягнень в історичних дослідженнях та музейній справі, пані Надія — член Всеукраїнського товариства краєзнавців, постійний учасник найрізноманітніших конференцій, автор наукових та популярних статей. У її архівах лежать ще не опубліковані легенди краю, а у закутку чекають на систематизацію сотні старих світлин.
