— Цьому серпові — кілька тисяч років, — розповідає пані Надія. — Не менше і наконечникам, списам — вони збереглися ще з первіснообщинного ладу. Найціннішими вважаю речі Висоцької культури, з яких і розпочалося моє захоплення давніми речами.
У 90-х роках у селі Полуничне розпочали розкопувати кар’єр для піску, а в ньому люди знайшли дивні черепки, які й принесли мені. Чутки про знахідку дійшли до археолога Ігоря Свєшнікова, який саме в той час вів розкопки у Пляшеві. Ще за студентських часів Ігор Свєшніков досліджував Висоцьку культуру (таку назву вона отримала від села на Львівщині, де вперше її виявили) і одразу ж припустив, що знайдені у піску речі належать саме їй. З того часу ми почали співпрацювати. Археолог доручив мені розпочати розкопки самостійно. У Полуничному я знайшла могильник Висоцької культури. Ми планували розпочати масштабні роботи, проте мій земляк (а Свєшніков також родом із Хотина) помер. Нині я живу тим, щоб таки продовжити розпочату справу. Хочу долучити спеціалістів зі Львова, Рівного. Деякі з них, до речі, уже приїздили до Полуничного. У мене є підозри, що там можуть бути знахідки і скіфських часів.
На згадку про працю з Ігорем Свєшніковим пані Надія має предмети поховального обряду Висоцької культури — спеціальні горщечки, в які клали прах мертвих (в цій культурі, межі якої датуються 1100-600 рр. до н.е., мертвих спалювали). На деяких екземплярах, знайдених у Полуничному, зберігся навіть давній орнамент — гілочки ялини. Пані Надія трактує цей символ як знак вічного життя.
Збереглися із часів Висоцької культури і дві застібки для одягу, сережки або ж, як їх називають, дармовиси та дитячий браслет із бронзи. Ціла колекція люльок прикрашає полицю у музейній кімнаті Надії Мельник.
— Небагато з них зберегли свою первинну форму, адже люльки у нас з’явилися тоді, коли на наші землі потрапив тютюн, у XVI ст., — ділиться знаннями власниця музею. — А оце вже експонати пізнішої доби — Хмельниччини: шабля, яку нещодавно знайшли на місці переправи козаків, стріли, рибальські знаряддя, сокири. Усе належало козакам.
Є у домашньому музеї і ціле зібрання зброї часів першої та другої світових воєн. Навіть гільза від морської гармати, вміло перероблена дідусем пані Надії на містилище для пального, знайшла своє місце у куточку. До подвір’я пані Надії нещодавно навідувалася міліція — перевіряла. Все ж таки у хаті зберігається холодна зброя.
Набір сапок — ще одна згадка про історію краю. На місці нинішніх полів раніше були панські ліси. Частину з них викупили селяни, повирубували дерева і взялися до обробки землі. Аби позбутися коріння, використовували мотики, які нагадують за формою і розмірами городник. Для звичайного сапання брали сапки, менші за розміром, але відмінні від нинішніх.
— А ось це березові цвяшки, якими підбивали підошви, — говорить краєзнавець, показуючи на виставлений ряд різноманітного взуття. — Це не нинішні склеєні чоботи, що розлітаються на ходу. У мене є й дитячі шкіряні черевички, які хотіли забрати у Рівненський краєзнавчий музей — у них таких немає.
Чимало побутових речей у музей Надії Мельник належить до радянського періоду. Господиня показує дерев’яні черевики, шкіряні лапті і навіть плетені тапочки, в які взувалися, коли входили до церкви, аби не стояти у святому храмі босими. Цікавий експонат — рушник, вишитий на сході України.
— Він у Хотині опинився у 1932-1933 роках, коли за шматочок хліба люди із підрадянської України віддавали останнє, — розповідає пані Надія. — Орнамент цього рушника різниться від наших — у нас вишивки зображають переважно квіти, а на тому рушникові — колоски.
Багато експонатів залишилося від дідуся, відомого музики. Зокрема, на стіні висить ікона, яку називають “Благословенником” — нею прадід пані Надії благословляв свого сина на першу світову війну.
— Від діда мені залишилося у спадок старе господарство: хатина, стодола, клуня, — продовжує розповідь пані Надія. — Маю багато верстатів. І мрію відкрити в нашому селі цілу садибу-музей. От тільки б кошти знайти, аби все привести до ладу.
Окрім садиби-музею, у пані Надії ще купа справ — видати друком книгу про Хотин та Гоноратку. Дослідити історію сіл Коритне та Полуничне, надрукувати окремими збірками 1000 народних пісень, які краєзнавець встигла зібрати з уст старожилів. У Рівненському краєзнавчому музеї знаходиться рукопис Надії Мельник про орнаменти писанок Радивилівського району, а вдома пані Надія зберігає ще один рідкісний приклад досліджень — прізвиськ. Жінка у своєму та сусідньому селі позаписувала прізвиська, дослідивши походження кожного такого “імені”.
— А скільки ще інформації є у мене в голові, ніде не зафіксованої! — розповідає пані Надія. — Прикро буде, якщо всі мої знання зникнуть. Нині мало ентузіастів, які б займалися дослідженням старовини.
Окрім досягнень в історичних дослідженнях та музейній справі, пані Надія — член Всеукраїнського товариства краєзнавців, постійний учасник найрізноманітніших конференцій, автор наукових та популярних статей. У її архівах лежать ще не опубліковані легенди краю, а у закутку чекають на систематизацію сотні старих світлин.
