42-річна вчителька початкових класів Антоніна Хильчук загинула у селі Малий Олексин Рівненського району. Жінка поверталася зі школи, розташованої в сусідньому селі Великий Олексин. Дорогою її збив водій авто, який втік з місця пригоди.
— Напередодні трагедії в мене страшенно боліло серце, — розповідає Тетяна Дембицька, мама Антоніни Хильчук. — І снилися жахи про те, що дочка змінює взуття, але ніяк не може підібрати потрібну пару. Такі ж сни мені снилися, коли в 2001 році в Чехії вмер при загадкових обставинах мій син Володимир. Йому було 33 роки. Тепер поруч із сином я поховала доньку. Пережити таке важко. У мене залишилося четверо онуків, буду жити заради них. Я хочу, щоб міліція знайшла втікача, що вбив доньку. Я хочу подивитися цьому негідникові в очі! Якби він зупинився та надав Антоніні допомогу, ймовірно, їй вдалося б врятували життя. Антоніну Хильчук у школі любили та поважали, вона там пропрацювала вісім років. У житті їй довелося несолодко. Навіть якось на заробітки в Грецію їздила, але потім зрозуміла, що це не її, та повернулася до дітей. Діти її любили та поважали. Хоча в класі більшість учнів — хлопчики, вона зуміла знайти з ними спільну мову та завоювати їхню довіру. — Пані Антоніна вчила моїх старших дітей. Вона завжди проводжала наших дітей до зупинки, щоб не йшли полем, адже там зараз болото, — розповідає Ольга Гладун, мама одного з хлопчиків, що були в той день із учителькою. — Уроки закінчилися о 17.15. Антоніна йшла додому центральною трасою. Поруч з нею були три учні 4-го класу. Вони вже пройшли крутий поворот (до речі, там немає жодного дорожнього знака, що попереджав би водіїв про небезпечну ділянку дороги). Вже майже дійшли до місцевої церкви. — Ми йшли по узбіччю. Вчителька йшла за нами позаду. Я раптово почув дивний звук, ніби хтось упав. Оглянувся і Антоніни Миколаївни на дорозі не побачив. Мимо пролетіла машина, чи то чорного, чи то темно-фіолетового кольору. Вона не зупинилася, а зникла. На дорозі залишилася лежати тільки сумка нашої вчительки, а сама вона була в кюветі, — пригадує про той жахливий день Віталій Гладун. І він, і Віта Стрілець, і однокласник Дмитрик Іллюк були шоковані тим, що трапилось. — Моя донька дотепер прокидається по ночах від жахів, — зізнається мама Віки — Світлана Стрілець. Світлана в той вечір вийшла зустрічати дочку зі школи. Щойно минула зупинку, як почула крики дітей. — Та ділянка дороги дуже темна. У нашому селищі всі вулиці без світла. Антоніна ще дихала. Я подзвонила чоловіку, щоб він викликав швидку допомогу. Бригада приїхала, але кожна хвилина нам здавалася вічністю. «Швидка» від’їхала з пораненою метрів з двадцять і зупинилася, нам сказали, що вона вмерла, — говорить Світлана Стрілець. Про те, що мама потрапила в ДТП, її старший син Михайло довідався за кілька хвилин. Він був у Рівному, спіймав таксі та помчав на місце пригоди. — Всю дорогу таксист мене заспокоював, мовляв, все обійдеться. Я кинувся до мами, намагався зробити їй штучне дихання, але марно. Це тільки в кіно бригади швидкої допомоги їдуть на виклик у повній комплектації, а в нас — з’являються з одним чемоданчиком, — каже Михайло. І діти з батьками, і колеги-вчителі прийшли на похорон Антоніни Хильчук. Приїхав із Греції її чоловік Валерій, який там перебуває на заробітках, щоб мати змогу утримувати свою родину, бо син Миша ще вчиться на четвертому курсі факультету математики й інформатики державного гуманітарного університету, а молодший Андрій — ще десятикласник. «Я не знаю, як ми будемо тепер жити без мами!» — каже Михайло. Він зараз оббиває міліцейські пороги, сподіваючись, що люди в погонах знайдуть винуватця смерті мами. Знайти втікача працівникам ДАІ області досі не вдалося. І хоча після смерті Антоніни ділянку дороги освятив священик, вона безпечною не стала. Діти відтепер додому повертаються полем, так — безпечніше.
