На Рівненщині найбільше серед інших областей проживає людей з фізичними та психічними вадами — 67 тисяч. Однак для покращення життя таких людей, за словами голів громадських організацій, майже нічого не робиться. Більше того — їхні права ущемляють. Саме тому громадські активісти пропонують створити координаційну раду, яка б займалася проблемами інвалідів, а Верховній Раді — внести зміни до законодавства.
Розповідає Тетяна Войтович, голова обласної організації Всеукраїнської профспілки працездатних інвалідів: — Від інвалідності ніхто не застрахований, тому потрібно йти назустріч таким людям і робити для них все те, що зробив би для себе. В Україні ж проблемам інвалідів приділяють дуже мало уваги. Вони є соціально незахищеною верствою населення, тому ми ініціюємо зміни в законодавстві, які захистили би права людей з фізичними вадами. В першу чергу потрібно розмежувати поняття «інвалід» та «пенсіонер». Пенсії та пільги в них майже однакові, але це зовсім різні категорії населення. Інвалід більше грошей змушений витрачати на ліки, він не може, як пенсіонер, підробляти на базарі, репетиторством чи працювати на дачній ділянці. Тобто додаткового підробітку в нього немає. Тож ми також пропонуємо ввести систему надання пільг на медичне обслуговування та ліки. Нині виписують рецепти на безкоштовні ліки, але за ними завжди величезна черга, і всім, хто їх потребує, їх ніколи не вистачає. Депутати, на нашу думку, повинні переглянути споживчий кошик для інвалідів, нарахування на пенсії, що мають здійснюватися не відповідно до тих зарплат, які були колись, а до теперішніх. Також добре було б, якби народні обранці переглянули суми виплат з догляду за інвалідами. На сьогодні доглядальник, який повинен бути непрацюючою працездатною особою, отримує близько 12 гривень на місяць, тобто 40 копійок на день. Хіба на таку суму можна прожити? Не дивно, що люди ризикують і йдуть на неофіційний підробіток, хоча зобов’язані бути при інваліді постійно. Потім приходить інспектор, бачить, що доглядальника нема на місці, й виплати припиняються. Ось таке замкнуте коло. Інвалідам-вчителям та лікарям варто було б нараховувати оздоровчі кошти, як вчителям-початківцям. Також ми вважаємо, що для інвалідів 1-ї групи мають бути пільги на рівні «дітей війни», а субсидії мають оформляти незалежно від статків членів сім’ї інваліда. Сподіваємось, що такі зміни будуть прийняті, адже європейські держави пішли набагато далі від нас в цьому плані. На жаль, складається враження, що за людей інвалідів не вважають. Наприклад, водії маршруток безкоштовно перевозять інвалідів на свій розсуд, тобто можуть взяти, а можуть і ні, сказавши, що «в мене вже є». Страхові компанії не страхують інвалідів від нещасних випадків. Лише іноді роблять винятки для 3-ї групи. Є проблеми і з працевлаштуванням: тим, у кого 1-а чи 2-а група, не хочуть давати роботу. На тротуарах масово розставляють бігборди, бетонні пірамідки та кладуть нерівномірно плитку, не задумуючись про те, що незрячі часто перечіпляються і падають. Служба соціального захисту працює недосконало. По-перше, її працівники не мають спеціальної освіти психолога чи юриста, всі — з технічною освітою. Вони не вчать сурдо-орто та інших мов, необхідних для спілкування з людьми з фізичними вадами. Вони некоректно поводяться, заходячи до інваліда без попередження, щоб скласти акт обстеження матеріально-побутових умов. В людини і так проблеми з нервовою системою через фізичний стан, а після таких відвідин, коли вона зустрічає інспекторів в одній сорочці й незачесана, вона змушена пити заспокійливе. Звісно, хотілося б, щоб не лише чиновники та депутати звернули увагу на проблеми інвалідів, а й звичайні громадяни. Начальник відділу соціального обслуговування населення головного управління праці та соціального захисту РОДА Андрій Спірідонов запевняє, що влада на місці не стоїть: — Як відомо, Центр професійної реабілітації інвалідів, що знаходиться в Олександрії, фінансується з обласного бюджету, адже міністерство відмовило Центру у фінансуванні. Там можна здобути професію оператора комп’ютерного набору, молодшої медичної сестри, інші. Тільки існує проблема набору охочих до навчання — через незнання інваліди бояться, що в них заберуть пенсію. Місто закупило спеціальний тролейбус, в якому можуть їздити інваліди. Щодо інфрастуктури інвалідам забезпечено на сьогодні 90-відсотковий доступ. Близько 200 інвалідів загальних захворювань оздоровили шляхом санаторного лікування. Інваліди війни були 100-відсотково забезпечені оздоровчими путівками. Інша справа, що частина з них відмовилася від путівок через стан здоров’я з огляду на вік або ще з якихось причин. Щодо проблем з працевлаштуванням, то, на мою думку, інваліди просто не хочуть працевлаштовуватись. Доказом може бути те, що до Центру професійної реабілітації часто звертаються повторно, тобто отримавши освіту, людина знову йде на курси, бо їй там сподобалось. Але не заперечую, що існує ще дуже багато проблем, зокрема з фінансуванням. Так, для прикладу, в область не надійшов ще жоден автомобіль з тих, які передбачені для інвалідів для забезпечення їхнього пересування.
