Кого лише не зустрінеш на центральних вулицях Києва у передвечірню годину. Позавчора на Інститутський натрапив на Авакова. Того самого — міністра внутрішніх справ, який, кажуть, не боїться не лише Зеленського, а навіть самого Медведчука. Думаю, що це на міністра злі люди наговорюють. Боїться він, та ще й дуже! Бо люди, які нікого не бояться, не ходять по вулицях з охоронцями — одним на два метри попереду, другим — на два позаду і ще, можливо, іншими, яких я не зауважив.
Я й самого Авакова не одразу впізнав, ледь не стукнувшись з ним лобами. Бо дивився на його співрозмовника — того, що з телевізійних ефірів вже скільки років не вилазить і за цей час помітно схуднув. Бо ж раніше його не кожна камера могла показати. Тож лише впізнавши його, я побачив Авакова та його охоронців. Міністр та його помічник, чи як там його, про щось дуже жваво говорили, і якби я хотів когось із них застрелити чи зарізати, охорона б не допомогла. І правильно — тому що боялись вони не раптового нападу ворогів, а зовсім іншого. Міністр внутрішніх справ України розмовляв у важливих справах просто на вулиці, аби його не підслухали! Бо ж тепер слухають усіх. Всюди і завжди. Від президента до останнього поліцейського. А потім використовують підслухане, аби шантажувати конкурентів, інколи «зливаючи» прослухане потрібним «журналістам-розслідувачам». Про що це свідчить? Як на мене, лише про те, що усі вони там негідники. Бо що приховувати нормальному міністру, депутату чи комусь іншому? Нехай собі слухають, як він плідно працює у повній відповідності з чинним законодавством. Кому цікаво слухати міністра, який нічого не вкрав, нікого не надурив, нічого не порушив? Але ж слухають. І аби не підслухали щось важливе, треба несподівано вийти десь на вулицю і поговорити кілька хвилин на ходу, поки агенти конкурентів не наздогнали і не взяли «під ковпак». Саме за цим я і застав зненацька міністра Авакова на київській вулиці. І смішно мені стало з цього державного діяча. Бо того, що він наробив за сім років, вже не приховати! Усі бачать, на що перетворилася розрекламована ним поліція. Під новою чорною формою ми все частіше, а точніше, майже завжди бачимо тепер давно і добре знайомого «мєнта». Вони, звісно, можуть називати самі себе «копами», але вгодовані черева та заплилі очі не дають у це повірити. «Мусора» ви, а не «копи», хочеться інколи сказати їм прямо в очі. За нагоди я це і роблю. Треба було б Авакову це сказати. Але я у той момент розгубився. Ну нічого, ще зустрінемося!