Кожне місто Західної Європи має власну картинну галерею. Розміщена ця галерея зазвичай в одному із найкращих приміщень цього населеного пункту. Найчастіше у старовинному замку чи маєтку, де мешкав колись місцевий князь чи граф. Князі там тепер скромні, тож замки та маєтки належать народу, тобто місцевій громаді. Яка, по-перше, утримує той палац у зразковому стані, по-друге, влаштовує там виставки, тим самим піднімаючи престиж свого міста, виховуючи молодь на творах мистецтва, заодно і заробляючи таку-сяку копійку.
Кожне місто Західної Європи має власну картинну галерею. Розміщена ця галерея зазвичай в одному із найкращих приміщень цього населеного пункту. Найчастіше у старовинному замку чи маєтку, де мешкав колись місцевий князь чи граф. Князі там тепер скромні, тож замки та маєтки належать народу, тобто місцевій громаді. Яка, по-перше, утримує той палац у зразковому стані, по-друге, влаштовує там виставки, тим самим піднімаючи престиж свого міста, виховуючи молодь на творах мистецтва, заодно і заробляючи таку-сяку копійку. До музею в Європі менш ніж за п’ять євро не зайдеш. Як приємно буває у далекій подорожі зайти у прохолодні влітку і теплі взимку зали музею і перенестися на годину-другу до іншого світу, створеного художниками та скульпторами різних часів. Інколи можна від цього зовсім розімліти і втратити внаслідок цього відчуття реальності, уявивши собі таку галерею у нашому місті. А чому ні? За кількістю мешканців Рівне — це велике європейське місто, більше навіть від деяких столиць. Чому немає у нас досі власної картинної галереї? Щоб уявити, якою б вона могла бути, слід відповісти на три запитання. Перше запитання — де? Справді, чи є у Рівному приміщення, гідне того, щоб влаштувати там художній музей, аби водити туди школярів та запрошувати гостей міста? Відповідь позитивна. Для картинної галереї цілком можна підібрати як класичне приміщення у колишньому особняку місцевого багатія, так і збудувати нове, що було б у рази дешевше за ті торгові комплекси. Інша справа, кому це потрібно? Хто захоче за свої гроші викупити чи збудувати приміщення для картинної галереї? Щоб прославити цим своє імя на довгі роки, щоб ходили потім покоління у, наприклад, «галерею Кравчука». Про владу мовчу. Вибори незабаром. До речі, ви не угледіли часом у програмах численних кандидатів улаштування у Рівному картинної галереї? Давайте вірити у найкраще. У те, що знайдеться-таки людина і влаштує у місті художній музей, що не продасть його за рік-два під секонд-хенд чи гральні автомати. Коли це станеться, виникне друге запитання — що? Що виставляти у цій картинній галереї? Своїх Рембрандтів у нас за останні п’ятсот років якось не завелося. Із класики останнього століття лише те, що замовляла влада. Байдуже яка. Подивіться на ті скульптури, якими обставили центр міста в останні роки! У порівнянні з ними бронзові Леніни та гіпсові дискоболи на майданах та у парках шістдесятих років виглядають творами Мікеланджело. Але ж не до музею їх тягти. Можна спробувати оголосити класиками нинішніх місцевих художників і прикрасити музей їхніми творами. Але ж за це слід буде платити! Та коли добре пошукати по місту та області, кілька десятків пристойних картин та скульптур знайти можна. Назвемо це перед гостями міста місцевою традицією і будемо пишатися. І саме тут нас очікує найголовніше третє запитання — для кого? Чи є серед тисяч рівнян, які щодня товчуться по базарах, поціновувачі мистецтва? Не поспішаймо з негативною відповіддю. Їм же цього ніхто як слід не пропонував. Впевнений, що душа кожного із нас тягнеться до мистецтва, і не вина наша, а біда, що дотягуємося ми найчастіше до чарки чи пульта телевізора. Попит на прикраси для нових будинків підказує мені, що картинна галерея у Рівному таки буде. Коли-небудь. І пропозицію «піти до галереї» наші друзі і подруги розумітимуть у справжньому значенні цього слова. Звісно, що не кожен день. Місцевих жителів я по тих європейських картинних галереях взагалі не бачив. Самі лише туристи. Навіть прибиральниці у тих музеях наші. Звикають до мистецтва.
