Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:
-25% на металопластикові вікна
☰ РОЗДІЛИ

У столиці Данії місті Копенгаген на кожній площі, а їх там кілька десятків, стоїть пам'ятник королю. Зелена бронзова скульптура із людиною на коні і підпис «Крістіан такий-то». У них усі королі були Крістіанами, тож не місцевому без підготовки не розібратися. Заблукати можна поміж тим Крістіанами.

П'ять гектарів біля Рівного - для Мартина


У 39 тисяч гривень оцінили 4,8 га лісу неподалік Рівного, які наступні 15 років орендуватиме підприємство Романа Мартина, друга голови Рівненської РДА. На ділянці, що прилягає до водойми неподалік села Сергіївка, підприємець має зробити зону відпочинку.

 

 «Сонячний камінь» по гривні за грам

У Клесові, столиці українського бурштину, місцевому населенню вдається добувати його набагато успішніше, ніж державі

13-5-2010

Запаси бурштину на Рівненщині порівнянні з прибалтійськими, а вироби з цього мінералу (він відрізняється від прибалтійського специфічним зеленуватим відтінком) продаються в Україні всюди, від Андріївського узвозу до придорожніх магазинів у глибинці. Цікаво, що при цьому державна участь у видобутку «сонячного каменю» щорічно стає все примарнішою. За офіційними даними, держава тут добуває за рік 2-3 тонни бурштину, «потужності» народних копачів приблизно оцінюються в 20 тонн, які налагодженими каналами переправляють в Литву (через білоруський кордон, який зовсім поруч) і Польщу. Причин цьому багато: невисока ефективність виробництва, банкрутство підприємства «Укрбурштин», рейдерські захоплення і конфлікти серед його спадкоємців. Тим часом ініціатива з видобутку мінералу перейшла у «турботливі» приватні руки «чорних геологів». Якоїсь влади, здатної приборкати ініціативу народних мас, тут немає. Зате любителям гострих відчуттів поїздка на промисли серед сарненських лісів — подорож що треба.

Навіть горілка — і та з «бурштином»

Добратися до бурштинових копалень можна просто: на маршрутці з Києва до Сарн (автобуси, що стартують від Києва-пасажирського, долають 350 км шляху за вісім годин), а там — двадцять кілометрів дизелем до селища Клесів. Дорогою фантазія малює цей центр бурштинового видобутку, ніби якийсь Клондайк, знайомий за оповіданнями Джека Лондона. Важка старательська праця на ділянках. Напружені будні бурштиношукачів у боротьбі один з одним і з природою. Уявляються суворі, неголені чоловіки в мокасинах, що розплачуються в дешевих салунах бурштиновими самородками...

Реальність виявляється набагато прозаїчнішою. Колишній райцентр, а нині глухе селище з населенням близько десяти тисяч осіб, виглядає запущеним. Старі одноповерхові будинки, порожній базар, брудні вулиці, відсутність новобудов, монумент якимось комсомольцям, що загинули в боях з місцевими бандерівцями. Підозрілість, з якою тутешні жителі оглядають приїжджих, змушує задуматися про те, що бої десь ведуться й досі.

Поклади «сонячного каменю» не зробили щасливими поліщуків. Про бурштинові промисли тут нагадують картини з бурштину — у барі й у дешевому (всього 30 гривень номер!) готелі. Ікони, намисто, картини й інші усілякі вироби з бурштину ціною від ста до кількох тисяч гривень продаються в тутешньому будинку торгівлі. Тут же для інтриги вивішено й пам’ятку «Рецепти лікувальної горілки на бурштині». Розчиняючи дрібно розтерті камінці в горілці або спирті, пояснюють продавщиці, одержуємо бурштинову кислоту — біологічно активну й лікувальну речовину. Ті ж продавщиці скаржаться: бурштин видобувають у Клесові й відвозять у Рівне, там обробляють і продають... знову в Клесові.

— А де можна подивитися, як його видобувають?

— Так офіційного видобутку в нас майже і немає, — говорить продавщиця, — а з неофіційними добувачами краще взагалі не зустрічатися. Місця тут дикі: ліси, кар’єри... Не тільки чужі, навіть місцеві туди вирушають з острахом.

Замість врожаю тут збирають бурштин

І все-таки до місця залягання бурштину нам вдається добратися без особливих пригод. Та й не побачити місця народних промислів просто неможливо: населення користується мотопомпами, вимиваючи каміння з-під землі струменем води. Одну з них ми бачимо десь вдалечині: вона встановлена на стаціонарній вантажівці, використовує воду з меліоративних каналів. Її обслуга, угледівши сторонніх, неквапливо звертається і їде, петляючи поміж ям. У місцях такого промислу залишаються піщані ями, схожі на воронки від бомб. Там, де колись був ліс (про нього нагадують лише окремі вцілілі деревця), тепер гори вимитого з-під землі піску. Чимось таке підпільне видобування бурштину нагадує горезвісні донецькі копанки: максимум кустарної роботи, мінімальна віддача, максимальний збиток навколишньому середовищу. Загублена мотопомпами, перекопана на кілька метрів вглиб земля вже практично межує з Рівненським заповідником. Серед «місячного» пейзажу «чорних» розробок помітні стовпчики, якими різні бригади копачів розмежовують свою територію. Як нам пізніше пояснили, ця земля дійсно колись була городами, причому і сьогодні вона перебуває в приватній власності клесівців. «Був час, картоплю тут саджали, капусту, — розповідали нам тутешні жителі, — але в середині дев’яностих сюди приїхали поляки і запропонували за бурштин стільки, що навіть врожай не зібрали — відразу ж заходилися копати».

Посередині колишніх городів помітні сліди дороги, нині вона вся у воронках, немов після бомбардування.

— Та це і були городи, — говорить найстаріша жителька селища, дев’яностолітня баба Марія, — бурштин промислово почали видобувати у вісімдесятих роках. До того бурштин великою цінністю не вважався, у післявоєнні роки печі ним розпалювали. Він добре горить, виділяючи приємний запах, як ладан у церкві.

До речі, діти нашої співбесідниці сьогодні теж на місцевому «клондайку» (ця назва тут вживається повсюдно), видобувають корисний мінерал. Практично повністю на бурштині побудовано мікрорайон Клесова, який у народі називають «Сорок третьою ділянкою». Жителі сусідніх будинків показують зразки каменю, а син нашої знайомої Марії на ім’я Володимир зізнається, що таке каміння в окрузі можна багато знайти просто на вулиці, а помпами видобувають тільки великі шматки бурштину в кілька кілограмів вагою. Іноді зустрічаються скам’янілі шишки, комахи в застиглій смолі. Такі знахідки цінуються дорожче. А так ціна грама «сонячного каменю» залежно від якості варіюється від 1 до 7 гривень.

— Раніше, — скаржиться Володимир, — те, що можна було підняти з поверхні землі, не вважалося незаконним видобутком бурштину. Міліція стежила тільки за тим, щоб не мили ґрунт. Зараз змінилося законодавство, міліція ловить усіх. Але люди все одно миють камінь — жити на щось треба, а державне підприємство простоює.

»Не ходити! Вибухне!»

Навіть підлітки тут знають, де і як збирати бурштин: вони відводять нас до «клондайку», де показують, як за прикметами шукати камінь: там пісок темніший. Походивши з півгодини, дійсно знаходимо кілька камінців — таке «тихе полювання» чимось навіть нагадує збирання грибів. Там — підберезник, тут — красноголовець, все йде в один козуб. З тією тільки різницею, що за збирачами грибів не полює міліція. Та й місця тут набагато похмуріші, ніж ліси під Києвом: болота, ями, глибокі кар’єри з попереджувальними табличками: «Не ходити з 13 до 15 години! Ведуться підривні роботи». І навіть наші супутники нам вже не здаються такими доброзичливими.

Одне слово, наповнивши сірникову коробку бурштиновими сувенірами, ми поспішаємо назад. Дорогою звертаємо увагу на величезний крокуючий екскаватор державного підприємства — він безнадійно стоїть, у той час як навколо мало не все місто задіяне у підпільному промислі. Очевидно одне: видобувати бурштин країна не хоче, охороняти — не може. Непоганим виходом із ситуації могла б стати детінізація бізнесу, з роздачею ліцензій на видобуток бурштину тим, хто його видобуває підпільно. Але бурштин, хоча і є всього-на-всього застиглою деревною смолою, у нас прирівняний до тих мінералів, монополію на видобуток яких має лише держава. І поки така ситуація буде зберігатися, Клесів як і раніше залишиться загубленим раєм для всіляких авантюристів, контрабандистів або просто любителів гострих відчуттів.

Довідка «РВ»

Раніше держава так оберігала поклади закам’янілої смоли, що обсяги незаконного видобутку копалини разів у 10 перевищували обсяги законного. На сьогодні офіційно видобутком бурштину на Рівненщині не займається ніхто. На копальнях державного підприємства «Бурштин України» продовжувати добування стало економічно невигідно — родовище, зі слів директора підприємства Віктора Подоляна, розграбоване. Недержавне підприємство — товариство «Сонячне ремесло», придбавши восени минулого року на аукціоні Мінприроди ліцензію, заплативши 2 мільйони гривень, добувати бурштин також не може: ділянки, на яких планувалося копати бурштин, вважаються лісовими землями, а на їхнє перепрофілювання Кабмін своїм розпорядженням два роки тому наклав заборону.

Упродовж кількох років питання легалізації видобутку бурштину у Верховній Раді лобіює народний депутат Микола Шершун. На жаль, запропонований ним законопроект, який мав би узаконити старательський видобуток бурштину, розглянув профільний комітет в першому читанні, а до Верховної Ради він так і не дійшов.

— Необхідно старателям ліцензії давати, самі у себе вони не вкрадуть, — впевнений Микола Шершун. — Якби вони самі розробляли родовища, то самі й охороняли б. Однак справа гальмує на усіх рівнях: бюрократи вперто не бажають хоч трохи напружитися, аби нарешті розрубати цей гордіїв вузол. Може, й мають у цьому свій інтерес. Кабінет Міністрів попереднього складу узагалі дав негативні висновки щодо цього законопроекту. Сподіваюся, що нова влада по-іншому погляне на цю багаторічну проблему.

У березні цього року Миколу Шершуна призначили головою Державного комітету лісового господарства України. Але, як він запевнив, поки має депутатський мандат, буде «пробивати» питання далі і вже надіслав звернення до Верховної Ради з проханням чимшвидше розглянути законопроект.

 «Газета по-київськи», Світлана ФЕДАС..

 
Читайте також:

Незалежність для «чайників»
№33, 13-5-2010

Микола Сорока: «Ці вибори я провів під гаслом: «Обіцяю і виконую»
№91, 4-12-2008

«Нафтогаз» пояснив, чому люди сидять без тепла
№91, 4-12-2008

Хоча Кабмін взяв на себе компенсацію вартості газу, але влада на місцях все одно не хоче платити

Президент докотився нижче нікуди...
№91, 4-12-2008

Навіть до Кучми люди ставилися краще

Ющенку радять бути як Кравчук. Настав час піти
№91, 4-12-2008

Стельмах — це наша кара небесна
№91, 4-12-2008

Некомпетентного керівника Нацбанку вже зрікається навіть його багаторічний покровитель

Червоній не виконує вказівки прем’єр-міністра
№54, 28-7-2005

Чаша терпіння
№54, 28-7-2005

Екстремальна Говерла
№52, 21-7-2005

Сморід дусту над селом
№52, 21-7-2005

Безпідставні звинувачення, мов рани болять
№48, 7-7-2005

Наповнення © «Рівне Вечірнє», (с) 2003-2017. Оновлюється щодня.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола Несенюк.

Головний редактор — Валентина ШАХ: valensrv@gmail.com.

Керівник рекламного відділу — Микола Жванський: rivne_ren@ukr.net

Редактор сайту — Алла Садовник: allasadovnuk@i.ua.

Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук: pinkrime@gmail.com.

Контакти для розміщення реклами: (097) 462-65-64, (096) 81-89-627, e-mail: advertrv@ukr.net

Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com.
Телефони редакції: (067) 362-56-86, (0362) 62-56-54, 62-56-55
@ — друкується на правах реклами.