Щасливе
Обласна газета «Рівне вечірнє»
Наш провайдер:
-25% на металопластикові вікна
☰ РОЗДІЛИ

Завжди хочеться купити дешевше. І не лише тому, що грошей зайвих немає, а тому що розумієш, що більшість із заплаченої тобою суми піде не виробнику, а посередникам. Тим, хто переконав тебе саме це, а не інше купити, випити, з'їсти, почитати, подивитись…

Водо­провід — на сміттє­зва­лище


До кінця року на сміттєзвалище, що на околиці Рівного, проведуть водопровід. Проект обійдеться у 4,3 мільйона гривень. Це потрібно для гасіння сміття, яке влітку час від часу загоряється.
 

Місто — тест на те, як ми можемо вжитися разом

3-8-2017

Архітектурне обличчя Рівного, до якого багато зауважень, намагаються по-новому ліпити молоді дизайнери, урбаністи, проектувальники, серед яких — і творче об’єднаня «MOST». На їх рахунку чимало соціальних об’єктів, наприклад, ЦНАП на майдані Просвіти, «Чаша» для велосипедистів у гідропарку, а також на черзі реалізація проекту «Зеленька», що у парку Шевченка. Про перетворення міста, його потенціал, необхідність написання стратегії, бюргерів і латентних селян, а також очікувані реформи в містобудівній галузі ми поговорили з одним із учасників «MOSTу» Дмитром Котляровим.

Котляров Д.

— З чого почався «MOST»?

«MOST» виник чотири роки тому з того, що зібрались певні люди і почали проектувати. Спочатку ми займались тільки дизайном інтер’єрів, потім плавно перейшли на проектування невеликих будівель і споруд. Сам я вчився у Національному університеті водного господарства і природокористування, де отримав ступінь магістра. У студентські роки почав працювати, спочатку з метрами архітектури — з Семенцем, з Островерхою, а потім з товаришами започаткували свою справу: спершу проектували невеликі будинки, робили інтер’єри, квартири, потім розпочали працювати з більшими об’єктами, брали участь у конкурсах, в тому числі за кордоном.

«MOST» — це творче об'єднання. Це не ТзОВ, бо є певні юридичні нюанси, такі як ліцензування архітектурної діяльності. Через ці складнощі ми багато робили під чужою ліцензією, тому що молодим дуже важко одразу гоп — і вийти на ринок. Але мені здається, що головне — щиро чогось хотіти.

Так, в Україні є ті всі сходинки, які треба подолати, але заради правди скажу, що якби я жив у Німеччині, то я би міг цим займатись після 9-12 років практики, бо там це ще набагато складніше, жорсткіше. А тут ми можемо через громадську діяльність реалізувати свою творчу манеру: у тій ж «Зеленьці», «Чаші».

Зелена естрада

Відома у Рівному літня естрада у парку ім.Т.Шевченка. Її називають «зеленькою» через відповідний колір оформлення. Існує в такому вигляді з радянських часів. У 2016 році активісти та платформа взаємодій «Простір» оголосили про намір реконструювати сцену. Проект оновленої «Зеленьки» розробляв Дмитро Котляров.

— Яка зараз доля зеленої естрада у парку?

Ми пройшли експертизу і скоро будемо починати втілювати проект. Є багато того, що хотілося б там зробити, але вийде набагато менше. Складнощі, зокрема, пов’язані з розкопками підземелля — відмовились від сухого фонтану, та й не буде вся площа зроблена одночасно. Це означає, що проект розтягнеться і є великі ризики, що він може не втілитись. Ніхто не знає, чим завершаться розкопки — це не прогнозований фактор.

Був проведений конкурс, всі охочі могли взяти у ньому участь. Організовувалась ціла низка публічних обговорень, зустрічей. І зараз, коли я читаю у Facebook коментарі людей, які пишуть: «Мені не подобається, я зробив би так і так», — роблю висновок, що партисипація (участь кожного громадянина у творенні свого міста — авт. ) у Рівному — це взагалі утопія. Ці процеси ускладнює ще й робота з державними коштами.

Сухий фонтан (традиційно «сухими» називають фонтани, які вмонтовують в площину тротуару — ред.) — це для мене таке сакральне місце, куди можна було б приходити. Такого ніде нема, а тому це був би магніт, який тягнув би туди людей. Вважаю, що ідеальний варіант, коли масові заходи, концерти будуть відбуватись не на майдані Незалежності, а на «Зеленьці». Щоправда, там казуальний (причинний — ред.) фактор дуже слабкий, бо люди випадково туди потрапляють.

Але є численні переваги: можна прийти послухати виступи, потім відійти погуляти парком; на «Зеленьці» не треба перекривати рух; там стоїть сцена, яка не розбирається, вона стаціонарна. Це дозволяє колективам, у яких немає 50 тис. грн. на оренду сцени, вийти і професійно виступити. На мою думку, усі активності повинні туди «затягуватись». Місця багато, місце класне, воно по-суті вже готове, зробиться реконструкція і все буде працювати. Маю надію, що до кінця року це зроблять.

— Що потрібно, аби Рівне було більш ефективним, енергійним містом?

Є суб’єктивні і об’єктивні показники. Про перші можна довго сперечатись, а от другі… «MOST» робив певні дослідження, зокрема про щільність забудови. Головне в урбаністиці переходити від «я так думаю, мені здається» до конкретних цифр.

Що ми робили? Є такий коефіцієнт urban density. Це коли ми рахуємо, скільки квадратних метрів вміщається на гектарі. Ми проаналізували базар — це самісінький центр Рівного, а для порівняння брали польське місто Катовіце (можна будь-яке інше). Вийшло, що наш центр в 2,5 рази недоущільнений, хоча виглядає захаращеним — це безгосподарне ставлення.

Аналізували висотність забудов: основна кількість квадратних метрів у тому районі припадає на п’ятиповерхівки. Так-от ідея в тому, що якщо запитувати середньостатистичну людину: «Чи ти хочеш, щоб біля тебе щось збудували?» — вона відповість: «Звісно ні, у нас і так все забудовано, двори завалені». Але якби ми подивились на показники, то зрозуміли б, що такі корчі у центрі міста — не допустимо.

Базар

Славнозвісний базар у центрі Рівного. Вул. Полуботка. Фото з Інтернету

Інвестор, який зараз приходить забудовувати, зустрічається з колосальними перепонами. Навіть якщо це буде двоповерхова будівля і матимете всі документи готові, на вас напишуть скарги сусіди, інспекції й скажуть, що «ти, паскуда, псуєш вигляд міста». На це все накладається повна людська безграмотність, нерозуміння архітектурних процесів.

У чому проблема? Чому має бути багато квадратних метрів на одному гектарі? Кожен квадратний метр треба обслуговувати. Якщо для порівняння взяти те ж Катовіце, то за рахунок того, що у нас в 2,5 рази менше квадратних метрів в центрі, нам треба в 2,5 рази більше витрачати на мережі, тротуари, дороги. А якщо ми порівняємо з тими грошима, які Катовіце виділяє на м2., то ми десь в 20 разів виділяємо менше. Тому у нас немає ні бордюрів, ні іншого благоустрою.

Виходить, що треба працювати з людьми, пояснювати їм ці процеси?

Є така теорія. Як всі уявляють собі ідеальне житло? Малюють картинку, на якій тече річечка, пливе качечка, навколо два гектари і жодної людини. Усі до цього прагнуть, але стикаються із сьогоденням. Люди не хочуть нікого бачити, типу «моя хата скраю», але заселяються в місто. А місто саме по собі — це територія для щільного проживання великої кількості людей. Розділяємо одних і других: є люди, які живуть в місті, — це бюргери. Вони сповідують міську культуру життя, люблять людей, п’ють зранку каву в кав’ярні і т.д. А є селяни — це люди, які живуть в селі на просторі. А є латентні селяни — це люди, які живуть в місті за принципами села. Їм не потрібен громадський транспорт, їм не треба кав’ярні, магазини, їм не треба парк, їм треба своя машина, свій двір з мангалом і картоплею і бажано це все в центрі міста.

Коли біля вас будують будинок, то це круто, бо скоро біля вас з’явиться нова бруківка. Якщо ви живете в центрі і хочете садок на півтора гектара — то ви зло.

У Рівному зараз дуже складно переробити перший поверх під громадське приміщення. А нащо нам місто, якщо там немає громадських приміщень, якщо там немає кав'ярень і т.д.?

Юридично тобі треба кусок землі, а кусок землі тобі ніхто не дасть, значить, ти будеш будуватись незаконно і т.д. Але перші зміни треба робити не в законодавстві, а голові. Це культура. Я бачу вихід тільки таким чином. По-перше, кожен має усвідомити, до якої групи він належить. Не погано бути латентним селянином, погано це приховувати. Бюргери мають об'єднатись і далі відстоювати свої інтереси: місто — це місто, не можна його перетворювати в село, не можна жити в ньому і казати: «Це нам не треба, те не треба».

Але найперше потрібна стратегія, яку б впроваджували в життя — це глобальна проблема: у нас немає цілі і немає урбаністичного розуміння, що нам треба.

- Хто має взяти на себе визначення стратегії міста і що це взагалі таке?

- Стратегія має бути глобальна і виглядає вона насправді дуже просто — це ніби опис, куди ми хочемо прийти або ким хочемо стати. Я можу привести приклад Любліна, коли там сказали: «Ми хочемо стати містом для студентів і ми хочемо бути культурним центром».

Постановка такої стратегії — це побудова маяка, який десь дуже далеко. Він не каже, що нам робити, але ми його бачимо попереду і це наш напрямок.

Наприклад, у нас виникає питання: зробити на 15 тис.м.кв. один стадіон чи біля кожної школи збудувати маленький, по тисячі метрів квадратних, але їх буде 15 штук? На роздоріжжі нам допоможе маяк, на якому написано «Рівне — місто комфортне для людей». Тоді «понти» нам ні до чого, ми обираємо другий варіант. І так у всьому.

— Чи є у цьому позитивний досвід інших українських міст?

Так. До нас минулого року приїжджав і проводив майстер-клас фахівець, який в Житомирі готує стратегію міста. Розробити стратегію не складно, але складно зробити її високоякісно — щоб було все-все враховано.

Це як парк біля ПДМу. На мою думку, треба зрозуміти, яке його стратегічне призначення: чи культурний парк, чи спортивний — оце зрозуміти треба, а описати не складно.

Написання стратегії не має бути обмежене в часі. А у нас, коли виділяють бюджетні кошти, повинен бути чіткі початок і кінець, але ж розробка може тривати два роки. Це не погано, бо стратегія розробляється на 50 років. Тому ми маємо бути готові, що все-таки два роки треба проводити семінари, круглі столи, зустрічатись, говорити, писати, корегувати і т.д.

І я розумію депутатів, у яких через два роки вибори і їм ця стратегія ні до чого.

Чому ж це досі не роблять, якщо все так легко і зрозуміло?

— Стратегія не передбачає якихось кардинальних змін, щоб можна було перерізати потім стрічку. Це як акупунктура: робиться точково, поступово.

Я був на «Музейних гостинах» — там багато людей, багато активностей, класно. Але ще я там побачив, що Лебединка заповнена. Як варіант, можна зробити, щоб через вулицю Драгоманова захід «перетікав» до парку Шевченка і саме там відбувалась частина подій. Інший спосіб — рухатись до Усті, в бік школи. Розвивати скейт-парк навколо «Чаші», думати над тим, аби туди затягувати активність, щоб вкінці вийти на «зелену стежку». Тобто кожних наступних гостин організатори будуть туди направляти учасників. Не в примусовому порядку, а легким підштовхуванням. І воно заживе, воно саме буде рости, це як виноград направляти.

Якою могла б бути стратегія Рівного? Часто чуємо, що «Рівне — місто комфортне для людей» — це вона і є?

Якби ми прийняли стратегію, що «Рівне — місто комфортне для людей» й перед нами постало питання, чи будувати в центрі багатоквартирний житловий будинок, то «Рівне — комфортне місто» означає, що треба дозволити, бо жити в центрі класно, а не їздити з Бармаків на машині і стояти в заторах.

У стратегії можна було б прийняти такий факт, що ми провінційне місто і у нас невеликий бюджет.

Тоді ми не будуємо здоровенні комплекси, які впадуть непосильним тягарем на наш бюджет, не мріємо про колосальні транспортні розв’язки тощо. Звучить це класно, але це дуже дорого і за одну таку розв’язку (як у нас на вул.Київській) можна збудувати кілька дитячих садків. І коли у нас написано, що «місто комфортне для людей» — одразу бачимо, що фінансувати треба садочки.

Розробка стратегії — це дорого?

От Житомир пише стратегію за гроші Євросоюзу. ЄС розуміє, що стратегія місту треба, гроші на це виділяють, є купа програм — можна знайти. Це порівняно невеликі кошти. Наприклад 1 млн.200 тис. витратять на розробку проекту (спорткомплекс, що планують побудувати на вул. Макарова — авт.), який ніколи не втілиться, бо він буде коштувати мільярди гривень.

От у нас у міськраді є ціле управління, яке займається інвестиціями, але мені не відомо, що вони «завели» хоч один грант.

Які наступні кроки мають бути?

Розробляється концепція просторового і транспортного розвитку міста. Це, наприклад, визначає, що ми ущільнюємось в центрі, розвиваємось зовні. Розвиваємо громадський транспорт або навпаки розраховуємо, що всі заселяться будинки на околиці міста і будуть їздити автомобілями. У Вінниці є така схема. Як вона виглядає? Потрібно провести аналіз поточної демографічної ситуації і спрогнозувати, скільки населення буде в місті через три десятки років. Ті ж вінничани вирахували, що їх стане більше на 30 тисяч. Коли ми подумаємо, де ці люди будуть жити, можемо розрахувати, скільки їм треба буде громадського транспорту. Тоді розумітимемо, де наперед треба зарезервувати місце під забудову, розробити рішення по генплану, обмеження тощо. Це і є стратегія.

Така вже в нас утвердилась практика, що зазвичай перепоною до втілення хороших задумів стають неадекватні норми закону. Чи є таке у твоїй роботі і які зміни полегшать роботу архітекторам та урбаністам?

Зараз буде набагато гірше. Раніше відбувалось декларування будівництва. Наприклад, якщо я хочу збудувати будинок, то я на свій страх і ризик розробляю проект і т.д., а ДАБІ тільки контролює, коли я отримаю містобудівні умови та обмеження, то зараз це все відміняється і треба буде отримувати дозволи. Якщо ти хочеш збудувати щось більше ніж житловий будинок, тобі треба отримати дозвіл, видають його в Києві. А там уже виникає багато питань…

Ще один надзвичайно важливий крок — прийняття інших містобудівельних документів, зокрема ДБН 36092** (далі ДБН — авт.). Тобто треба щоб цей ДБН (державні будівельні норми, планування міських і сільських поселень) написали не чиновники, не радянські архітектори, а щоб його написали українські урбаністи за допомоги європейських консультантів.

За 25 років його перероблять вперше. Це основа. Там визначається, що таке місто, як діляться міста маленькі, великі… Дуже багато норм, які застаріли, їх треба переробляти, як і сам ДБН треба змінювати стратегічно.

Зараз ДБН перевидають — там нічого немає про квартальну забудову, про змішану забудову, там немає розуміння, що будівництво здійснюється за рахунок інвестицій — там немає відповідей на купу інших питань. Замість того, щоб передивитись саме розуміння міста, у цьому документі проводять «косметичний ремонт». Повинно бути написано, що прерогатива надається громадському транспорту, це сто відсотків.

У цьому ДБНі не враховуються економічні фактори, адже місто вже не радянське — воно будується не за гроші бюджету, а за кошти конкретних людей.

От наприклад, хочемо ми велодоріжку. Щоб її зробити за нинішніми нормами, між велодоріжкою і тротуаром треба мати зелену зону у два метри. Це смішно. Де проводять велодоріжки? Не в полі ж, не на трасі Київ-Чоп, де вдосталь місця, а у місті, де кожні 30 см важливі.

Виходить, що якщо діяти логічно, то потрібно діяти всупереч закону, і навпаки. Ти не побудуєш цікаві об’єкти за державні кошти.

Як наприклад, «Чаша» у гідропарку. Ну, що це таке? Якась мурзілка, чебурашка. Уявимо, що мені на експертизі скажуть: «Покажи в ДБН таку конструкцію, де хлопці на скейтах скачуть». Або нам треба зробити стріт-зону — це така штука, яка імітує сходинки і має перило. Експертиза дивиться і каже: «Сходинки за нормами мають бути 30?15 см». Але ж їм такі не треба, це ж не для ходьби: «Я нічого не знаю, ось же є ДБН. І ще — якщо є підвищення вище 40 см., то воно має бути огороджене, а огородження має бути мінімум 90 см.». Крім того, перила біля сходів мають бути суцільно зашиті металом, щоб там колеса не застрягали. Спитають: «Де ви таке взяли? — Ось по книжці, яку в Америці видали. — Ааа, ну то й будуйте в Америці».

Чаша

Так звана «Чаша» — унікальна в Україні бетонна конструкція. Її у 2016 році збудували в Рівному активісти, меценати, велолюбителі. Вона призначена для виконання екстремальних трюків на скейтах, велосипедах, роликах тощо. Чаша розташована на території гідропарку. Планується, що навколо неї згодом має утворитись повноцінний скейт-парк. Фото з Інтернету

Ще приклад: є бачення, що треба робити пониження бордюр для колясок, інвалідних візочків, а в ДБН-і написано, що обов’язково має бути висота не менше 4 см…

Мій колега Андрій Шевчук розробив талмуд «Рекомендації по благоустрою вулично-дорожної мережі». Там він проаналізував німецькі норми, відповідно до європейської практики написав, намалював ілюстрації, як правильно робити, а як не варто, і додав пояснення. Ми носили цю працю на сесію міської ради, але депутати не хочуть чи не можуть її прийняти, чому — не знаю.

Ти приходиш з якоюсь ідеєю — одразу кажуть: «А, на це треба купу грошей». Ні. Для того, щоб робити бордюри в рівень, не треба мільйони, як і для лоточків для стоку води, коли кладуть нову дорогу. Для благоустрою міста треба стратегічний підхід і бажання змінюватись.

Ірина МИХАЛЕВИЧ. Публікація підготовлена в рамках просвітницько-мотиваційно-антипопулістичного проекту "Економіка.rv", ініційованого громадською організацією "Рівненський центр "Соціальне партнерство" для інформаційної підтримки позитивних економічних перетворень на Рівненщині.

 
Читайте також:

Результати конкурсу до Верховного Суду України можуть оскаржити через рівненського адвоката Павла Луцюка
№30, 2-8-2017

Лідер — той, хто вміє бачити майбутнє
№29, 20-7-2017

«Ми - за зміни у законодавстві, але за виважені!»
№24, 19-6-2017

Заявляють керівники Спілки аудиторів України Наталя Гаєвська та Інна Данилюк

Боєць батальйону «Донбас» В'ячеслав Середюк: «Люди втомились від війни… А бійці в окопах не втомились?»
№24, 15-6-2017

«Чоловік з камерою переслідував Шабуніна»
№23, 9-6-2017

«Бо непридатний для військової служби»: борець із корупцією Шабунін побив журналіста за незручне запитання
№23, 8-6-2017

Бурштин і сепаратизм
№20, 18-5-2017

Хахльов, Павелко та «понти»
№16, 20-4-2017

Добрим словом і кольтом, або Як вижити на Рівненщині?
№15, 14-4-2017

Як не крути, а Сухович — головний лісничий
№14, 6-4-2017

Дмитро Якимець: «Я пройшов детектор брехні. Закликаю пройти його Хомка і Муляренка»
№13, 30-3-2017

Наповнення © «Рівне Вечірнє», (с) 2003-2017. Оновлюється щодня.
При використанні матеріалів посилання на www.rivnepost.rv.ua обов’язкове.
Програмування та дизайн © «Рівне Вечірнє»
Засновник — Микола Несенюк.

Головний редактор — Валентина ШАХ: valensrv@gmail.com.

Керівник рекламного відділу — Микола Жванський: rivne_ren@ukr.net

Редактор сайту — Алла Садовник: allasadovnuk@i.ua.

Редактор он-лайн новин — Жанна Пінчук: pinkrime@gmail.com.

Контакти для розміщення реклами: (097) 462-65-64, (096) 81-89-627, e-mail: advertrv@ukr.net

Адреса для листування з редакцією: rivnepost@gmail.com.
Телефони редакції: (067) 362-56-86, (0362) 62-56-54, 62-56-55
@ — друкується на правах реклами.