— Олексію, на одному з Інтернет-порталів ти сказав, що ваш новий альбом — це риска під 10-річною діяльністю. Що, «Стокеру» кінець?
— Нікуди ми не зникаємо, навпаки. Наш четвертий альбом (перші три вийшли декілька місяців тому на МР3-збірці — А.М.) — це підсумок всього того, що ми створили за попередні роки діяльності. На диску є досить старі пісні. Це нам потрібно для того, щоб мати змогу почати роботу над п’ятим альбомом — абсолютно новим продуктом, пісень з якого рок-тусовка, навіть рівенська, ще не чула. Раніше, коли ми думали над тим, яку пісню почати писати, хтось згадував — «а давайте нормально запишемо ту чи іншу пісню», якій вже років сто. Наш альбом, очевидно, буде виданий у лютому київською компанією «Vesna music» і містить речі, які нам, чесно кажучи, вже набридли.
— А «Пупсик» там буде?
— Ні, але ми б хотіли, щоб ця пісня увійшла до п’ятого диска, якщо, звісно, дозволять її правовласники.
— Питати дозволу — якось не у стилі панк-гурту…
— А ми якраз ні у кого нічого не питаємо. Дозвіл потрібен компанії, яка видає альбом, адже проблеми будуть насамперед у них. Ми написали пісню, виклали в Інтернет — і з задоволенням чекаємо скандалу. У нас ще є «рімейк» на Мадонну, ось чекаємо, коли вона на нас «наїде». Ми не збираємось відмовлятись від нашої традиції в кожен диск вміщувати один-два «кавери» на попсові «хіти», хоча на альбомі вони можуть і не виходити. Наприклад, гурт «Скай» — наші друзі. Ми переробили їхній «хіт» «Тебе це може вбити», але хлопці сказали, що права на пісню їм вже не належать. Ірина Білик погодилась, щоб «кавер» на «Так просто» видали, а «Скай» вже не може.
— «Брем Стокер» завжди був не просто рок-гуртом, а генератором всіляких рок-проектів. Що зараз творите?
— Найголовніший проект — із львівською командою «Хуч» ми задумали випустити збірку україномовного панк-року, вже відібрали п’ятнадцять справжніх панк-колективів. Збірку видає та сама «Vesna music». А навесні плануємо зробити клубний тур на підтримку цього диска. Тоді ж хочемо поїхати до Польщі, вже є пропозиції стосовно п’яти концертів. Окрім того, нас запросили поїхати в Англію, пограти у кількох клубах. Але це буде залежати від наших фінансових можливостей.
— Зараз «Брем Стокер» ніби оживає. Це пов’язано з чимось особливим?
— Ми намагалися проаналізувати ситуацію й зрозуміли, що в період з 2000 по 2004 роки ми перебували у стані напіврозпаду. Концерти були хаотичними, а гурт не мав якихось цілей. З приходом барабанщика Віталія Мороза колектив почав працювати не те щоб дуже професійно, але більш цілеспрямовано. «Брем Стокер» треба було піднімати, й ми почали це робити.
— Минулого року ти був тісно пов’язаний із першим у Рівному музичним клубом «Гавана». Чому в грудні ти звідти пішов?
— Відповідь дуже проста: у «Гавані» я працював відносно. Ми з басистом Михайлом Зоріним лише допомагали клубу стати на ноги, не отримуючи за це платні. Коли все було налагоджено, постало логічне питання — або залишатися там працювати, або дати дорогу людям, яким це цікаво. Керівництво клубу нам нічого конкретного не запропонувало, а чекати далі бажання вже не було. Довелося піти.
За ці два місяці, що я вже не маю справ з клубом, «Брем Стокер» відіграв більше концертів, ніж за попередні півроку. Тобто відбувається рух вперед, який мені дуже подобається. Для мене це важливіше, ніж робота на посаді арт-директора, яка тільки заважає розвитку команди.
