Справді озброєного ворога на бронетехніці ці дядьки з рушницями навряд чи зупинили, але сама готовність до цього викликала повагу. Так було у перші тижні, коли ніхто до пуття не розумів, що насправді відбувається. Потім саморобні блокпости почали викликати подив і навіть роздратування — чого тут стояти, якщо війна за сотні кілометрів? Вчорашні герої почали викликати незадоволення у тих, кому вони заважали їхати у справах чи без справ. І це нормально — для героїв є свій час і своє місце. Коли ж вони опиняються не там, стає незручно усім. Тепер цих блокпостів, що далеко від фронту, стає все менше. Але ще чекають диверсантів бійці з автоматами за двадцять кілометрів від польського кордону. Звідки ці диверсанти візьмуться? З Польщі? Не треба задавати цих запитань! Бо стояти день і ніч на дорозі людям, які на це не вчилися, не дуже комфортно. Не вірите — спробуйте самі! Що буде далі? Чи довго ще на наших дорогах стоятимуть озброєні люди і вимагатимуть документи? Це залежить не від них і не від нас. А від тих, хто нині на передовій. Щойно вони встановлять наші блокпости на ворожій території. Але станеться це ще не завтра. Тому не забувайте вдома документи.
Блокпост
Останнім часом їх стало менше. Не те що у перші дні війни, коли блокпости ставили у кожному селі, причому з двох і більше сторін. Ніколи не забуду мужиків різного віку з невідомо якою зброєю, які стояли тоді вдень і вночі на сторожі свого села чи навіть своєї вулиці. Ані вони самі, ані усі довкіл не знали, що робитимуть, якщо до них наблизиться озброєний ворог, а не авто з незнайомими номерами, у водія якого можна суворо запитати документи.
Поділитися цією статтею
