Поки був Телетьон живий — стогнали сільські баби. Спочатку — від задоволення. А потім — від ревнощів. Хоча село Одринки і маленьке, а спробуй розбери, яка з дружин місцевого султана — улюблена…
Під одним дахом з українським багатоженцем жили відразу три дружини. Ще три жінки «поза хатою» народили йому трьох дітей.
А з десяток «коханок» любили його без побічних наслідків. На кожну — своя жіноча частка. А вмер Телетьон — заридав знедолений гарем…
Над входом у сільську раду, яка в сусідньому селі з Ординками, прибиті оленячі роги.
— Це що, на честь Олексія Телетьона? — запитую в місцевого голови.
Але Олександр Захарович не посміхнувся:
— І наше село він відвідував — своїх баб йому мало. Його гарем усі ці роки знаходився, вважай, на острові…
Відразу за Одринками починається глухий ліс. А з боку «цивілізації» у село зараз можна пройти тільки по хиткому містку через річку. Його кілька років тому побудували. До того Телетьон на човні річку перепливав. Як жительки острівця-гарему терпіли свій родиний стан, для мене загадка.
— Це кому ще тягар! Вдови в нього такі… Вони і довели людину, паразити. А на похороні навесні всім селом дружно сльози лили! — судить Олександр Захарович про ситуацію зі своєї чоловічої дзвіниці. — Важке і плідне життя прожив земляк мій Олексій Кіндратович. Побував у німецькому полоні. Втік від ворогів, а дорогою на батьківщину в Польщі переночував у хаті в однієї жінки. З тих пір у нього і з’явилася нездоланна тяга до жіночої статі, сам розповідав. Він до 88 років свою подружню справу справно робив. А без Телетьона і гарем, і все господарство відразу занепали.
Базарна Любов
«Палац» одринського султана серед візерункових хат відразу і не примітиш. Олексій Телетьон жив під дахом зрубу, що похилився, щасливо тридцять років і з трьома дружинами. Після його смерті загальне лихо не згуртувало «цивільних вдів»… У боротьбі за домашнє вогнище перемогу одержала Любов. Вона, як водиться, виявилася зла і вигнала двох колишніх співмешканок з дому.
— З Москви? Заходь… — двері відкрила 57річна сива жінка в м’ятому халаті. — Зовсім одна я залишилася… Годувальника немає!
Темні хороми багатоженця заполонили спальні місця: грубка, три ліжка… Посуд і одяг валяються прямо на прогнилій підлозі. Я мало не вступила ногою в корито, де в загальних умовах маринувалися гриби і мухи. Але ж Любов Вільчинська застала час розквіту цього господарства.
— З першою офіційною дружиною Матроною Льоша відразу на селі познайомився, незабаром після війни, — говорить хазяйка. — Прожили вони замалим тридцять років. Звичайно, Телетьон і тоді вже до коханок ходив. Але так щоб додому приводити — не було… Дітей у Матрони не було. А років під 50 вона все частіше стала на грубку в панталонах вкладатися. Коли ж Телетьон у сусідок залишався ночувати, Матрона мирно радила: «Завів би собі другу дружину! І сам був би при господарстві, і мені — помічниця». Із села, щоправда, жодна з коханок на другу роль не погодилася.
Тоді Олексій Телетьон знайшов додаткову дружину на овочевому базарі. У пристойному райцентрі. Любов Вільчинська купувала помідори, голосно торгуючись з продавцем. Така дама завжди зверне на себе увагу. І проникливий Телетьон обернув ситуацію на свою користь. Бачить: жінка незадоволена.
Підкотив — розговорилися…
— З першим чоловіком я на чужому весіллі познайомилася, — говорить Любов. — Він мене відразу покликав. Спочатку на сіновал, а потім — заміж. Зіграли весілля, тут з’ясувалося, що п’є. Бив мене… І ось одного разу в 30 років я пішла на базар. А повернулася з ринку вже в Одринки, разом з Телетьоном. Хоча Олексій був і одружений, і на 20 років за мене старший, а чимось завоював. Чаклун він був по цій частині…
Чоловік і жона — одна сатана
Молода наложниця завмерла посередині Матрониного двору, притискаючи до спідниці сітку з помідорами. Дружина не здивувалася. Обтерла руки об брудний фартух, передала гості недочищену картоплину з ножем і зі словами: «Що ж, давай будемо з тобою одна одній допомагати. І чоловіка, і господарство розділимо».
— Ну, Олексія Кіндратовича ми і так з усім селом ділили. А от у домашніх справах я в Телетьонів була за служницю, — говорить Любов. — Боліли в Матрони і ноги, і спина. З ранку прокинеться на грубці, кличе: «Любка, дай руку», допомагаю їй злізти. Сядуть за стіл, примовляють: «Налий борщу, принеси овочів з городу».
Підемо з нею за водою до колодязя: я несу відро, а Матрона поруч йде. Дивиться, щоб я ані краплини не розплескала. Спіткнуся, може потиличника дати. А сама через кожні три метри на пеньок або травичку сідає: «Любка, роззуй мене, ноги затекли»… Зате в ліжку я була улюблена. До пори до часу.
«Бабівщина» у новій родині була Любові Вільчинській більше до душі, ніж побої колишнього чоловіка. Дізналася про її жіноче щастя рідна сестра Надя з Тернополя, у якої доля теж не склалася. Вирішила вона від нудьги відвідати нову рідню в Одринках.
— Ми на той час втрьох з Телетьоном уже п’ять років прожили, — згадує Любов. — І раптом — Надька заявляється на поріг у якійсь сукні з мереживами. А вона від мене на сім років молодша… Пройшла в хату, сіла на ліжко і мовчить. Тільки очима Телетьона їсть. Він нам з Матроною відразу завдання роздав: одну за хлібом послав, а іншу — корову доїти. І замкнувся зсередини з моєю сестрою… Ми з Матроною почекали, поки Телетьон піде, і відразу побігли в хату. А там Надія ніжиться на ліжку. Я її за волосся на підлогу стягнула, а Матрона, як кішку драну, мітлою з хати вимела. Провели її до річки, а місцевий мужик на човні на той берег переправив. Здавалося, назавжди…
Одного разу ввечері Надія приповзла в Одринки під вікна багатоженця і почала голосити. Телетьон завів нещасну в дім і там взяв у дружини: «Живете дружно на загальних правах», — наказав він усій жіночій трійці.
Та ба…
— Вони мене били і голодом морили за те, що Телетьон мені в ліжку віддавав перевагу! — поскаржилася мені по телефону 50річна Надія. — Я корову подою, а вони мене в хліві замкнуть до повернення чоловіка. Або останній шматок хліба на двох розділять і при мені розмовляють: «А то ця все зжере». Я через них і пити, і курити почала. Так все і терпіла заради нього… А куди подітися?
У багатоженця в любові були свої принципи: день — днем, а вночі жодну з жінок не підпускав до свого дерев’яного лежака, який стояв під улюбленим гобеленом із зображенням напівоголеної негритянки. Султан одринського гарему відпочивав, як самотній холостяк.
«Із трахтористом я гуляла»
З трьох «постійних» жінок тільки Любов народила Телетьону дитину. Дочку. «Тому, — говорить, — і була головною дружиною».
Три дружини Телетьона няньчили Наташу позмінно. Як могло скластися її особисте життя?
— Наташі зараз 22 роки. Вона навчалася в місті, два роки тому вийшла заміж і народила дитину, — говорить Любов, щасливо посміхаючись. — Свого чоловіка береже як зіницю ока. Знає, що мужиків у країні немає!
У Наташі тим часом є три зведених брати. Усі — з Одринок, і в усіх — різні матері.
— У нас на все село було три непитущих мужики. Один у райцентрі працює. Інший переніс контузію на війні. А третій був Телетьон, — говорить одна із сусідок. — Більшість баб самотні, інші мучаться заміжні.
Олексій був нарозхват. На ревнощі не реагував: одна закотить сцену, він з іншою утішиться. До Наталки Олексій на сіновал ходив. Маринці вже важко нахилятися, так він їй у городі допомагав, вона дякувала.
Людмила сама нав’язалася: через поле в усіх на очах до трактора Олексія ломанулася… «Візьми мене!» — просить. Після цього Телетьона Трахтористом прозвали.
«Телетьон нам сам про свої походеньки розповідав! Дружини завжди у виграші, приниження — доля коханок!» — міркує вдова багатоженця.
Гаремні діти не скаржилися: багатодітний тато нікого не залишав без уваги, допомагав чим міг. Старшому з братів випало на долю цілих два батька.
— До його матері, доярки, наш Ромео ходив у корівник молоко купувати, — розповідає Любов. — Ми всі думали: от зачастив, випивати не встигаємо… Незабаром, звичайно, про інтерес довідалися. Чоловік коханки з’явився до нас у хату, кричить Олексію: «Ти дружину мою не займай! Своїх баб мало?!» А Телетьон кулаком об стіл вдарив: «Як зі старшим говориш, шмаркач!» Той відразу знітився: «Вибач, батю, погарячкував». Зрозумів, що проти Телетьонової природи не попреш! Зараз його прийомний син Сашко вже свою сім’ю завів — переїхав у Дніпропетровськ.
В іншої жертви Телетьонової пристрасті, 60річної Марти, від багатоженця син Валерій.
— Я інвалід з дитинства, — зітхає Марта Миколаївна. Замість ноги в неї дерев’яний протез. — Ніколи хлопці не звертали на мене увагу. А Телетьон зацікавився… Просто приходив, батьки були не проти. Батько його горілку саджав пити…
Але Марта не встигла розповісти мені всю історію своїх відносин з Телетьоном. Із сіней вискочила її невістка і з криками: «Зважте на наше становище!» — виставила мене за ворота.
Позашлюбних синів Матрона завжди приймала в хаті Телетьона як своїх: пекла пиріжки, мазала їхні розбиті коліна зеленкою. Сам «батько сімейства» брав своїх нащадків на риболовлю, але здружити братів не вдалося. Валерій досі соромиться такої рідні. А от третій син, 38річний Василь Левчун, якого я застала в дворі за рубанням дров, говорить:
— Тітка Матрона спочатку кликала нас жити в одній хаті з Телетьоном. Але мати моя, Олександра, так не хотіла. З батьком ми бачилися на селі щодня. І мама ніколи не шкодувала про зв’язок з батьком…
Василь згадав, як батько давав йому урок: «Сину, побудуй у кожному селі по хаті, посади в неї по господарці…І тобі завжди буде де переночувати».
«Велике було серце»
Того весняного дня Олексій Кіндратович раптом викликав до себе сина Василя і віддав йому частину спадщини. А потім ліг на своє самотнє ліжко і помер. Лікарі кажуть — від серцевої недостатності.
— Батько всіх своїх жінок любив, велике в нього було серце. От і не витримало напору… А батько передчував свою смерть, — говорить Василь. — Сказав мені напередодні: бери теля і курку, поцілуй за мене онуків. Вчасно я забрав худобу на очах у трьох дружин. Потім тут такий поділ майна почався!
— Ще небіжчик не встиг охолонути, а сестра моя Надя вже розмову завела: кому в цій хаті залишатися, а кому переїжджати. У нас з Телетьоном спільна дочка — отже, і прав більше в мене. Тільки тепер я одна за господарством не встигаю — звикла все втрьох, — плаче Любов. — Матрона тоді посіріла, сіла в куточок… Так мовчки і пішла слідом за Телетьоном через два тижні. А потім я Надю прогнала. Та й ніщо її більше в Одринках не тримало — шукає тепер своє щастя в Тернополі…
Першими попрощатися з небіжчиком поспішили матері його дітей. Дружинам їхні візити не сподобалися. «Усі, хто в хату заходив, щось тягнули з неї! — обурюється Любов. — Так що ми з Надею і Матроною замкнулися і вже нікого до похорону всередину не пускали. Вночі біля небіжчика по черзі при свічках чергували. А за цей час у нас ще дві курки знадвору викрали, стерви!»
І після смерті багатоженця баби не могли поділити Телетьона.
Ховали доблесного чоловіка всім селом. Із сумної низки вдів лунало голосіння: «Немає більше годувальника!», «На кого ж ти нас залишив!»…Разом постаріли колишні дружини одринського гарему. І після церемонії розійшлися — горювати кожна у свою хату.
Могила султана на сільському цвинтарі виглядає недоглянутою. Може, вдови бояться зустрітися на цвинтарі із суперницями? Навіть напису немає на надгробку.
Історію любові Телетьона на ньому не вмістиш.
