Край наукивців

Пригадую також однокурсника, який одержав диплом учителя мови та літератури, зробивши у диктанті сімнадцять помилок. Про тупих і неосвічених доцентів та професорів і згадувати не хочу — згадайте своїх! Нинішній же скандал вийшов через те, що один із журналістів спробував прочитати дисертацію Киви. І не зміг. А якби він спробував почитати дисертації тих «професорів» та «доцентів», які схвалили «написане» Кивою? Результат був би той самий. Іншого бути не може, бо науки у нас вже давно не існує. Бо науковець — це той, хто в результаті досліджень винайшов щось корисне. Озирніться довкіл і спробуйте побачити хоча би щось, зроблене завдяки нашим науковцям! Не вийде, тому що усе, крім хіба що сокири, винайшли за кордоном, а згадана сокира з’явилась задовго до української науки. Встигла! Як наслідок, маємо не науковців, а наукивців, від слова «Кива». Вони у нас повсюди. Тому всі, хто хоче чогось навчити своїх дітей, шукають приватні школи, до яких ті наукивці ще не дотягнулися. А потім посилають тих дітей вчитися за кордон. Можна, звісно, і у нас вивчитися. Але винятково власними силами, тримаючись подалі від оцих всіх доцентів з кандидатами. От і виходить, що платимо двічі — спочатку приватним викладачам за науку, а потім державі, яка утримує табуни отих наукивців. Ледь не забув — той Кива захищався у науці, що зветься «місцеве самоврядування». Є, виявляється, така наука. Поруч з математикою, фізикою, хімією, біологією… Що вона вивчає? Чого вчить? Наскільки знаю, наші місцеві керівники мають добре вміти дві речі: красти так, щоб одразу не помітили, і брати так, щоб потім не ділитися. А наука полягає в тому, щоб той, хто вміє красти при закупівлі віників, навчився красти при закупівлі сміттєвозів. Приблизно так… Як на мене, то я би не заморочувався і продавав би ті наукові звання усім охочим. Маєш бажання бути професором — плати! І ходи потім гордо! Воно, власне, так і робиться, але дуже вже заплутано — простіше треба! Щоб усі довкіл розуміли. Бо чому нас до НАТО не беруть? Бо у нас генералів більше, ніж в усьому тому НАТО. Ось вони і бояться. А якби ми пояснили, що генеральські звання, депутатські мандати, міністерські посади і все інше у нас продається за гроші, а не здобувається розумом, досвідом та працею, тоді все було би добре. Намалювали би ті іноземці табличку, де наш генерал дорівнює їхньому сержанту, наш міністр — їхньому продавцю, а наш професор — їхньому старшокласнику і все! Перекладали б як зі словником і жодних проблем. І нехай ті наукивці тішаться!