24 лютого застало чоловіка на Київщині. У перші ж години великої війни він кинувся шукати шлях додому, де на нього чекала родина. Ігор встиг виїхати, і це врятувало йому життя: за кілька днів будинок, де він мешкав у Бучі, був повністю знищений прямим влучанням російського снаряда.
«На щастя, нікого всередині вже не було», — згадує військовослужбовець.
Вдома, на Рівненщині, довго не вагався. Разом із 21 односельцем Ігор вирушив до ТЦК та СП у Корці. Так він став до лав Збройних Сил України. Свій досвід строкової служби чоловік вирішив застосувати в інженерних військах, поповнивши лави 23-го інженерно-позиційного полку.
Від окопів до логістики
Служба сержанта розпочалася з найважчої фізичної роботи — будівництва фортифікацій. Окопи, укриття, оборонні споруди зводили цілодобово.
«Працювали і технікою, і вручну. Земля часто була глиниста, важка. Завдання виконували вдень і вночі: усе залежало від обставин і обстановки. Часто доводилося працювати під загрозою обстрілів», — розповідає Ігор Миколайович.
З роками прийшов досвід. Робота стала швидшою, а самі фортифікації — досконалішими, адаптованими під потреби різних підрозділів. Та війна має високу ціну: багато побратимів, які стали на захист із перших днів, вже не повернулися з поля бою.
Минулого року через стан здоров’я, за висновком ВЛК, Ігоря перевели до підрозділу забезпечення. Тепер він командир відділення взводу забезпечення, відповідає за підвезення матеріалів, логістику та будівельні ресурси, необхідні для оборонних робіт на передовій.
«Хочу, щоб діти й онуки жили у вільній країні»
Незважаючи на втому, чоловік не полишає службу. Каже, що головна мотивація — родина.
«Пішов до армії, щоб захистити дітей і онуків. Хочу, щоб вони жили у вільній країні. У мене троє дітей і четверо онуків. Усі залишилися в Україні — ніхто не виїхав за кордон. Не хочу, щоб вони на свої очі бачили те, що робить Росія на прифронтових територіях. Тому й продовжую захищати», — зізнається сержант.
Найбільшою опорою для нього залишаються рідні: короткі дзвінки та розмови, коли дозволяють умови безпеки, дають сили працювати далі.
За роки служби Ігор Миколайович побував на різних напрямках фронту, але залишається людиною скромною. На запитання про мрію відповідає коротко і щиро:
«Щоб війна швидше закінчилася. І додому. Хочеться миру і спокою».
Ми пишаємося нашим побратимом, який у складний для країни час добровільно став на її захист і щодня продовжує виконувати свій обов’язок. Саме завдяки таким добровольцям, як Ігор, Україна тримається і впевнено бореться за своє майбутнє.
