Народилася ювілярка в Польщі, згодом разом із батьками переїхала на Житомирщину, повідомляє газета «Полісся». Вараський район.
Там у 1950 році вийшла заміж, однак уже за рік через релігійні переконання потрапила до в’язниці. Саме там народила сина.
– Після смерті Сталіна, – розповідає внучка Юлія, – коли бабусі повідомили про дострокове звільнення, вона не повірила й перепитала, чи немає помилки. Адже вирок був – 10 років, і термін ще не збіг. Загалом вона відбула майже чотири роки.
Після звільнення родина переїхала на Луганщину, де жила й працювала до повномасштабного вторгнення.
– Коли почалася війна, я вирішила виїжджати, бо стало страшно за сина, який дуже боявся обстрілів, – згадує Юлія. – Бабусю, за якою я доглядала, спочатку перевезли до доньки. Згодом і вони були змушені виїхати. Спершу перебували у Полтаві, а потім бабуся знову приїхала до мене.
У Дібрівську родина опинилася не випадково – тут уже понад двадцять років мешкає двоюрідна сестра пані Юлії.
Марія Олександрівна виростила й виховала семеро дітей (двох із них уже немає), має 19 онуків і 31 правнука. У родині зізнаються: якщо все буде гаразд, незабаром ювілярка дочекається і 32-го правнука.
– Бабуся дуже позитивна людина, – усміхається внучка. – Навіть важливі й серйозні речі вона сприймає легко. Можливо, саме в цьому і є секрет її довголіття.
