Він роками ходив у далекі рейси, побував у понад двадцяти країнах і звик до роботи в складних умовах, де від злагоджених дій залежить життя.
Повномасштабне вторгнення Росії застало його вдома. 21 лютого 2022 року Василь повернувся з контракту, а вже за кілька днів разом із дружиною виїхав із Києва до Костополя. У ніч на 24 лютого почув про ракетні удари по столиці. Каже, тоді життя поділилося на «до» і «після».
З перших днів війни він прийшов до військкомату, однак спочатку до війська брали переважно людей із бойовим досвідом. Василь не залишався осторонь — допомагав у тилу та готувався до служби. У квітні 2023 року підписав контракт і долучився до підрозділу, в якому хотів служити.
Службу розпочав помічником кулеметника у роті вогневої підтримки. Згодом став навідником СПГ-9 і вирушив на перші бойові завдання на Торецькому напрямку. Пізніше пройшов офіцерські курси в Одесі та повернувся до частини вже офіцером — очолив протитанковий взвод.
Військовий виконував бойові завдання на різних напрямках фронту: в районі Очеретиного, на Запорізькому напрямку та на Куп’янщині. Під час служби зазнав поранень і контузій, однак після лікування щоразу повертався до підрозділу. Упродовж понад року він фактично виконував обов’язки командира роти вогневої підтримки, а згодом очолив роту наземних безпілотних систем.
Позивний «Папай» Василь обрав невипадково — він нагадує про його морське минуле. Про побратимів говорить як про другу родину, з якою доводиться ділити і небезпеку, і виснаження, і короткі моменти радості.
Головною підтримкою для військового залишається сім’я — дружина, двоє дітей та батьки. Каже, що саме думки про них допомагають триматися навіть у найважчі моменти. Після перемоги Василь мріє надолужити час, втрачений через війну, та бути поруч із рідними.
Він переконаний: сучасна війна швидко змінюється й дедалі більше залежить від технологій — дронів та безпілотних систем. І цей досвід, за його словами, Україна не має права втратити.
