А потім були школа, армія, інститут де мені разом з моїми ровесниками пояснювали, що релігія – це брехня, що ніякого Бога немає і таке інше. Ми жили в цьому всьому відзначаючи хто як міг Різдво, Водохреще, Великдень, Трійцю разом із «пєрвим мая» і «сєдьмим ноября». Було якось не до Біблії, хоча я часто згадував слова моєї улюбленої вчительки, яка радила прочитати її у нормальному зрозумілому перекладі. Але де ж його було взяти?
Нагода прочитати Святе Письмо зрозумілою мовою з’явилась лише коли мені було вже дуже сильно за тридцять. І я був дуже здивований – все чи майже все, про що там було написано, я вже давно і добре знав. І про створення світу за шість днів, і про Адама і Єву, і про Ноєв ковчег, і про соляний стовп і про все інше. Виявляється, що ми часом говорили цитатами із Біблії, навіть про це не здогадуючись. І це після того, як були закриті чи не всі храми, а пропаганда атеїзму мала нечуваний розмах упродовж десятиліть!
Тоді я остаточно зрозумів, що мудрість заборонити неможливо – у тій чи іншій формі вона передається із покоління до покоління не зважаючи на офіційну політику чи ідеологію тої чи іншої держави. Це стосується не лише цитат із Біблії, а й народних приказок, а також цитат із книжок і кінофільмів різних часів і народів. Із усього цього складається код тої чи іншої нації, який змінюється з роками поповнюючись новим і позбавляючись старого, що втратило актуальність. У коді мого покоління були і назавжди залишаться цитати із книжок і фільмів, які ми прочитали і подивились у молоді роки, дотепні фрази із монологів Жванецького, пісень Висоцького, віршів Глазового і тому подібного. Пізніше цей код поповнили цитати із п’єс Подерв’янського, пісень «Братів Гадюкіних» та інших сучасних митців. Це постійний процес і його не можна ані заборонити ані впровадити офіційно. Так само як не можна було заборонити Біблію.
