Моє рідне місто Рівне — єдине в Україні, яке не має досі не те що власного олімпійського чемпіона, а хоча би призера. Офіційно не має. Насправді ж олімпійський чемпіон у нас є. Звати його Антон Кушнір. Своє олімпійське "золото" він здобув три роки тому у змаганнях із фристайлу на Іграх у Сочі. Але щоб стати олімпійським чемпіоном, Антонові довелося спочатку стати білорусом. Чому?
Історія проста і типова для спорту незалежної України. Всередині 1990-х у Рівному тренер із акробатики Галина Досова зробила відкриття. Полягало воно у тому, що коли акробата-розрядника поставити на лижі і трохи потренувати, він одразу стає одним із лідерів світового фристайлу. Тому що поставити акробата на лижі легше, ніж навчити лижника робити кульбіти в повітрі, чим тоді займалися "батьки" цього виду спорту.
За кілька років вихованки й вихованці Досової почали посідати високі місця на міжнародних змаганнях. Причому коштувало це копійки. Варто було лише підтримати фристайлістів-акробатів хоча б на десяту частину того, що нині отримують українські біатлоністи, і ми мали би тепер якщо не домінування, то беззаперечні лідерські позиції у цьому олімпійському виді спорту. Але грошей тренеру з Рівного не дали. Точніше, дали непристойно мало, а спонсори якось не підтягувались.
