Французький письменник Олександр Дюма написав близько сотні романів, які перш ніж бути виданими, щодня (!) друкувалися у паризьких газетах розділ за розділом, роман за романом. Воістину геніальним став врешті лише один із них — "Три мушкетери". Став тому, що його герої і його сюжет — вічні на всі часи. Гадаю, що сюжет "Трьох мушкетерів" пам'ятають усі. Тепер запитання — з ким і проти кого б'ються книжкові мушкетери? Правильно, з гвардійцями кардинала. Хоча той, хто читає уважно, зрозуміє, що насправді і "мушкетери", і "гвардійці" служили в одному підрозділі, який мав охороняти короля Франції, лише у різних ротах. А те, що вони поміж собою у книжці ворогували, не мало до їхніх безпосередніх обов'язків жодного стосунку. Бо ж вони билися між собою у вільний від служби час, здебільшого по кабаках і на території навколо тих кабаків. А народ?
Французький письменник Олександр Дюма написав близько сотні романів, які перш ніж бути виданими, щодня (!) друкувалися у паризьких газетах розділ за розділом, роман за романом. Воістину геніальним став врешті лише один із них — "Три мушкетери". Став тому, що його герої і його сюжет — вічні на всі часи. Гадаю, що сюжет "Трьох мушкетерів" пам'ятають усі. Тепер запитання — з ким і проти кого б'ються книжкові мушкетери? Правильно, з гвардійцями кардинала. Хоча той, хто читає уважно, зрозуміє, що насправді і "мушкетери", і "гвардійці" служили в одному підрозділі, який мав охороняти короля Франції, лише у різних ротах. А те, що вони поміж собою у книжці ворогували, не мало до їхніх безпосередніх обов'язків жодного стосунку. Бо ж вони билися між собою у вільний від служби час, здебільшого по кабаках і на території навколо тих кабаків. А народ? Народу в романі про мушкетерів немає. Є королі, королеви, кардинали, герцоги, графи, барони і просто мушкетери та гвардійці, які теж були не з народу. Народ — це слуги, які носили мушкетерам зброю, подавали їм на стіл та чистили їхніх коней. І, звісно ж, за усім цим прибирали. Безсмертний мушкетерський роман я нагадав вам не просто так. Спочатку мені про цей роман нагадала бійка у харківському ресторані між суддею та міліціонерами. Після якої, як відомо, трьох міліціонерів, які насмілилися скрутити п'яного суддю, замкнули у СІЗО. Приблизно так само, як мушкетерів із книжки кардинал засадив до Бастилії. Причому за те ж саме — не тих побили, на думку кардинала. Тож подальшу долю "харківських мушкетерів" цілком можна взяти з тої самої книжки. У книжці за мушкетерів заступилася королева і все закінчилося добре. У наступній же книжці Олександра Дюма відважний д'Артаньян вже був другом колишньому ворогові Рошфору. Чому ні? На одній же службі! Щоправда, вже при дворі нового короля. Що буде у нас? Як складеться доля людей, які, мов феодали XVII століття, поводятьcя в сучасній Україні? Яким можна все і проти яких не можна нічого, якщо ти сам не один із них? Відповідь легко знайти у реальній історії Франції. За Людовіка тринадцятого мушкетери ще могли битися з гвардійцями, а кардинал, який одночасно був прем'єр-міністром, міг проводити свою політику не дуже запитуючи про це короля. За наступного Людовіка, чотирнадцятого, коли мушкетер д'Артаньян вже дружив із гвардійцем Рошфором, політика була вже одна, так само як і господар країни — той самий чотирнадцятий Людовік. Через сто років народ, який ті королі, герцоги та мушкетери довели до остаточних злиднів, повстав і відрубав голову одному з наступних Людовіків — шістнадцятому. Ще за сто років у Франції остаточно запанувала демократія, за якої французи і досі процвітають. У нас буде приблизно так само. За Януковича першого "гвардійці" та "мушкетери", тобто суддівсько-прокурорські з міліцейськими, ще чубляться між собою по кабаках. За Януковича другого ніхто вже ні з ким чубитися не буде, бо хазяїн у країні буде лише один. І нарешті Януковича третього чи четвертого народ… Ну, самі розумієте… Ця історична реконструкція триватиме у нас швидше, ніж у часи мушкетерів, приблизно настільки ж, наскільки сучасний літак швидше долітає з Парижа до Лондона, ніж доїжджав кінний екіпаж XVII століття, пасажиру якого слід було по дорозі ще й протоку Ла-Манш переплисти. Тож усе це займе не півтора століття, а кілька років. Чи є альтернатива? Чи є у нас можливість раніше покінчити з життям, за якого суддям, прокурорам і міліції можна майже все, а нам майже нічого, залежить лише від нас самих. Якщо ми готові їм усім прислуговувати чи пхатися до їхньої компанії, доведеться почекати Януковича третього. Якщо ні — то варто лише не допустити Януковича другого. Цілком демократично — через вибори. Головне — не битися після цього між собою по кабаках, як нинішні судді з міліціонерами.
