Легенду автор вигадав таку — під час візиту до Німеччини він знайомиться із журналістом Еґоном Альтом (альтер его?) і погоджується на інтерв’ю. Журналіст протягом семи днів з ранку до вечора їхні розмови записував на диктофон, сподіваючись видати потім книжку, що зробити, врешті, не встиг — загинув в автокатастрофі, завбачливо надіславши усі аудіозаписи Андруховичу. У результаті вийшла розповідь письменника про самого себе. Андрухович стверджує, що намагався показати найбільшу таємницю людини — власного «я», а те, чи існував насправді цей журналіст — несуттєво. Власне, так воно і є, хоча вибір жанру як «роману-інтерв’ю» — своєрідна маркетингова «фішка», яка в український літературі не використовувалась. Публіка полюбляє завжди «щось нове», тому Андрухович і запропонував нового себе.
На презентації, до початку якої у фойє було продано близько 30 книжок, Андрухович з Ірванцем у традиційно напівтемному залі на фоні старовинного скелета птаха читали уривки, де один «бубабіст» грав себе, а другий — міфічного журналіста.
