З дитячих років не припиняю дивуватися прагненню дорослих людей не називати речі їхніми справжніми іменами. І мова не про ті чи інші непристойні або такі, що здаються непристойними, слова чи дії. І не про щось секретне, про що бажано вголос не згадувати. Назви, про які мова, цілком собі нормальні й широковживані. Але не всіма і не всюди. Про них я згадую щороку за тиждень після Великодня, коли приходить час вшанувати пам’ять померлих.
Для цього у Рівному слід сісти на автобус (інший транспорт у цей день туди не пропускають) і доїхати до кінцевої зупинки «Вулиця Енергетиків», люб’язно вказаній на електричному табло згаданого автобуса. Як ви вже здогадалися і як усім в Рівному добре відомо, ніякої вулиці на тій зупинці немає. І на попередній теж. Бо там з одного боку чисте поле, а з іншого — міське кладовище, яке невідомо хто і невідомо коли офіційно назвав «Новим». Чому саме так, а не інакше, ніхто нікому і ніколи не пояснював. Досить того, що це скорботне місце вже не всі у місті називають як колись «Молодіжним». Гадаю, що це єдиний у світі цвинтар з такою назвою, нехай і неофіційною. Хоча я особисто на місці міської влади затвердив би цю народну назву офіційно, щоб потім возити туди шокованих туристів, аби ті спочатку боялися побачити під такою назвою щось страшне, а потім полегшено зітхали, дізнавшись, що назва «Молодіжне» з’явилась завдяки нестримному ентузіазму колишнього «хазяїна» міста, першого секретаря міськкому комуністичної партії Віталія Луценка, який, до речі, там і похований під червоною зіркою.
Згаданий діяч не міг прожити й дня, аби не виявити якоїсь ініціативи. Чому ні, якщо втілювати його вигадки доводилось іншим? Серед цих ініціатив було найменування нових і перейменування старих вулиць, мікрорайонів, парків і всього іншого, що мало чи могло би мати назву. Жертвою цієї луценківської патології стало кілька новозбудованих вулиць приміського села Колоденка, які згаданий Луценко назвав «Селищем Молодіжним». Ця дурниця давно би забулася, якби туди не проклали новий автобусний маршрут, кінцева зупинка якого так і називалася — «Селище Молодіжне». Але і це було б нічого. Але минуло декілька років і у полі за тою зупинкою влаштували нове міське кладовище — на Дубенському вже не було місця. Сталося це п’ятдесят два роки тому.
Саме тоді, аби якось відрізняти це кладовище від Дубенського, люди почали називати його «На Молодіжному», орієнтуючись на назву автобусної зупинки. Поки до Луценка і його підлеглих дійшла певна невідповідність цих міських топонімів, назва прижилася, ставши загальнозрозумілою і загальновживаною. Здавалося, що тут складного — назви ту зупинку просто «Кладовище» чи «Цвинтар» і все! Отут і починаються загадки! Зупинку таки перейменували, але назвали її «Вулиця Спартака». Ще те перейменування, я вам скажу! Добре, що мало хто знає, що ватажок давньоримських рабів на ім’я Спартак був страчений через розпинання задовго до Господа нашого Ісуса Христа. Як і можна було очікувати, нову офіційну назву зупинки біля цвинтаря народ не сприйняв і продовжував називати її разом із цвинтарем «Молодіжною».
Куди врешті зник звідти той Спартак — достеменно не знаю. Знаю лише, що вже нова, вже не комуністична влада міста так і не наважилась назвати кладовище кладовищем, давши зупинці нинішню назву «Вулиця Енергетиків». А може, це не просто так? Може, це такий гумор, такий натяк на тих, хто там спочиває, на те, що це вони і є тими самими «енергетиками»? Про все це я думав, йдучи до рідних могил. Не все ж печалитися!
